Соціалістичні ідеї, ініціативи ...

Л.Костенко: ВРАЖЕННЯ ТИПОВОГО СОВКА ВІД СТАТТІ ІВАНА ДЗЮБИ “Пастка. Тридцять років із Сталіним. П’ятдесят без Сталіна.”¹ Закінчення

Висновки майже філософського порядку

При бажанні в будь-якому суспільстві можна знайти такі моменти, що можуть жахнути, коли на них подивитися очима представників інших суспільств. Це зовсім не означає, що у їхніх власних культурах нічого подібного не має, просто на них вони дивляться як на звичне. Звичне – непомітне. Проте, коли ви заявили, що хочете говорити “по суті”, то треба хоча б знати різницю між тим, що є на справді цією сутністю, а у чому виявляється тільки її видимість. Видимість, це теж сутність, говорить Ленін, але це сутність іншого порядку, що вносить певні дисфункції в саму сутність, а тому при пізнанні не треба плутати одне з іншим. Аналізуючи соціалізм, треба навчитися відрізняти те, що в ньому вже є від самого соціалізму (що виражає його соціалістичну сутність), а що ще залишилося від капіталізму (ці явища виражають видимість соціалізму, бо відбуваються в ньому). Нажаль усі критики соціалізму, не враховують проблему структурування сутності, тобто того, що в ньому вже від соціалізму, а що залишається ще від капіталізму. В результаті вони при такому аналізі роблять дві помилки:

– по-перше, або плутають видимість з сутністю, що є логічною помилкою;

– по-друге, висувають до соціалізму завищені вимоги, що є вже від утопії, тобто помилками стилю мислення.

У нашого опонента присутні обидва моменти.

Між іншим, як радянський соціалізм був результатом боротьби соціалізму і капіталізму як двох світових тенденцій, так і сучасний капіталізм є не виключенням. Тому багато з тих, хто приписує сучасним розвиненим капіталістичним країнам соціалістичні ознаки, забувають, що вони не родові ознаки самого капіталізму. а лише тимчасова поступка соціалістичній тенденції, яку ще треба укріпляти.

Отже, постановка питання про сутність капіталізму чи сутність соціалізму повинна враховувати ці речі. Те, що при капіталізмі може сприйматися від соціалізму є лише видимістю соціалізму, бо не виражає капіталістичної суті даного суспільства. Але, як не дивно, інтерпретується як ознака переваги капіталізму над соціалізмом. І навпаки, те, що при соціалізмі сприймається як його недолік, реально залишається ще від капіталізму, але інтерпретується як показник утопічності соціалістичних перетворень, насиллям над суттю.

Дзюба користується саме такою логікою.

Як бачимо, філософська проблема видимості в соціальних науках набуває досить незвичного вигляду. Соціалістична видимість сучасного капіталізму реально є показником профанації соціалістичних соціальних змін. Фактично вона є свідченням лише одного – незавершеності соціалістичної революції, що стає підставою для створення досить своєрідної термінології типу соціальна держава, соціально відповідальний бізнес, соціальний захист і тому подібне. Ця термінологія створюється з метою продемонструвати можливість злиття соціалізму і капіталізму, тобто прикрасти звичайнісінький капіталізм.

Раніше профанацією соціалізму займалися опортуністи, реформісти і подібні їм, а нині це роблять усі без виключення політичні сили, що стоять ліворуч і праворуч комуністів, з тією лише різницею, що суперліві декларують побудову соціалізму з сьогодні на завтра, а праві – побудову соціалізму при капіталізмі. Реформізм, який завжди сполучається з центризмом, означає вимогу відмови від необхідності пролетарської революції і диктатури пролетаріату.

Щоправда існують ліві і іншого ґатунку, що стоять на позиції необхідності побудови соціалізму і комунізму за класичними, з їх точки зору, схемами. Така позиція догматична. Жодні відхилення від теорії для неї неприпустимі. Коли ж теоретичні положення уточнюються задля підвищення ефективності соціальних дій або за вимогами тактики без перегляду стратегічної мети, це розглядається як зрада ідеалу. Таким є троцькізм і його сучасні послідовники.

Ревізіонізм, як ще один різновид нібито лівизни, відрізняється якраз намаганням переглянути стратегічну мету соціалістичних соціальних перетворень.

З вищенаведеного тексту видно, що у нашого опонента окрім логічних помилок є ще й світоглядно-політична еклектика. У нього можна знайти судження, запозичені з усього політичного спектру.

Між іншим, коли тактика політичної боротьби будується на основі врахування критики, що роздається з усіх боків, а теорія уточнюється без відмови від головних принципів типу матеріалізм, класовий аналіз, диктатура пролетаріату, тощо непослідовні критики розглядають як догматизм, коли насправді це діалектика.

Зрозуміло, що при такому підході реальної сутності соціалістичних і комуністичних перетворень збагнути не можна. В умовах, коли відсутнє розуміння суті, кращим способом “пояснення” стає міфотворчість або виключно емоційні судження, що висловлюються по принципу подобається – не подобається, добре – погано, морально – аморально тощо.

Реальна ж сутність комуністичних перетворень у тому й полягає, щоб соціальна практика будувалася на реальному підґрунті і не перетворювалася у видимість. Так от, критики радянського минулого, звертаючи увесь час увагу саме на видимість, підміняють предмет обговорення і тому не говорять по суті.

Судити про Радянську владу по тому, що радянські часи не відповідали радянській же суті можна лише в тому смислі, на скільки вона контролювала несуттєве для неї з тим, що б воно не трансформувало суттєве у свою протилежність, тобто щоб не трансформувалася радянська сутність. Її ще й досі трансформують не без допомоги Дзюб у антирадянську, тобто капіталістичну. Важко це робити, але роблять, знаходячи причини, як це робить Дзюба, у рудиментах сталінщини, яка втілилася у “совка” і тим змінила його етнічну природу. Звідси випливає, що стратегією соціальних змін в Україні повинна стати зміна відродження українського етносу. От так! Це вже навіть не фашизм, а щось на кшталт расизму, з огляду на сучасну етнічну структуру українського суспільства.

Але не будемо заходити так далеко, а наголосимо лише на тому, що ми спостерігаємо критику радянського часу з позиції приватної власності з метою поновити приватну власність.

Як бачимо, ідеологічна боротьба точиться й досі і ніколи не припинялася. І кожен повинен визначитися чи він дійсно на боці людей праці, а отже й народу, чи він на боці капіталу.

Поки цього вимагають ідеологічні, а завтра будуть вимагати реальні барикади. І чим більше інтелектуалів стане на реальний лівий бік від барикад, тим менше проллється крові.

А ті, хто хочуть бути над барикадами, будуть розстрілюватися з обох боків. Це закон класової боротьби, яка ніколи не втрачала барикадного характеру.

¹ Іван Дзюба. Пастка. Тридцять років із Сталіним. П’ятдесят без Сталіна.: Дзеркало тижня. № 8-9 (434), 8 - 14 березня 2003 р.
Даний матеріал був підготований у березні 2003 року через два тижня після виходу відповідного номера газети і не з вини автора не був надрукований. Автор вважає, що не має права вносити в текст будь-яких принципових поправок окрім двох-трьох уточнень у посиланнях.
² Ленин В.И. Очередные задачи советской власти. – ПСС, т. 36, с. 199.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані