Партійне життя

Петро СИМОНЕНКО: Житлово-комунальне господарство: проблема чи катастрофа національного масштабу?

Джерело: www.kpu.net.ua

Вже стало звичним говорити, що зима для чиновників часів незалежності щороку приходить несподівано, можна сказати, навіть зненацька. Хоча все йде по календарю і приходить вона все таки після осені, а не після весни чи літа.

Та цьогорічна зима чекається з якимось особливим напруженням. Адже різке підвищення житлово-комунальних тарифів, пов”язаних із збільшенням ціни на енергоносії, а також запізнення опалювального сезону, низка аварій у Херсоні, Павлограді та інших містах змусили згадати торішні події в Алчевську, коли в тридцятиградусний мороз його мешканці опинилися без тепла.

Звичайно, люди хочуть мати дах над головою, тепло і світло у своїх оселях, мати одежу та їжу, виховувати своїх дітей і онуків. Люди хочуть жити у хороших квартирах і будинках, розміщених у прекрасних благоустроєних кварталах, користуватися спортивними і дитячими площадками, іншими подібними послугами. Це і є їх “споживча корзина”. І поки президентський режим Кравчука-Кучми-Ющенко і так звані націонал-демократи думають над національною ідеєю, комуністи вже не раз пропонували: наша національна ідея – це ідея виживання країни і її народу.

Згадаймо, у недавні радянські часи символом нашого життя був будівельний кран. Будувалися цілі міста і селища. По суті, картини населених пунктів були справжніми будівельними площадками. Абсолютна більшість населення отримала нове житло, причому зовсім безкоштовно. Для порівняння: обсяги житлового будівництва були тоді у три рази вищі, ніж зараз. Соціалістична держава забезпечувала утримання житла, мешканці сплачували тільки 2% від квартирних потреб. Та все тече, все міняється і, на жаль, здебільшого у гірший бік.

Сьогодні в основному будується тільки Київ, у центрі якого на місці колишніх дитячих майданчиків і спортивних площадок виростають хмарочоси із «захмарними» цінами на житло. Будуються також навколо столиці і крупних обласних центрів “царські села” та інші “поля чудес” – трьох-чотирьох поверхові особняки, котеджі, замки, обнесені трьохметровими мурами і глибокими ровами.

У той же час мільйони людей живуть у квартирах і домах, які вже давно відслужили свій термін і у яких немає грошей на придбання нового житла. Наявний житловий фонд катастрофічно старіє, зношується, створюючи небезпеку для життя громадян та потребує великих коштів на ліквідацію наслідків аварій. Переважна частина (70%) житла збудована ще до 1970 року, кожен третій будинок потребує капітального ремонту. В аварійних будинках проживає 202,4 тис. осіб, які потребують відселення з наданням необхідного житла. А трагедії обвалів старих будинків, які навіть не ремонтуються, відбувається все частіше.

Комунальна інфраструктура зношена більш, ніж на 60%, внаслідок чого кількість аварій за останні 10 років зросла майже у 5 разів. У старому й аварійному стані перебуває 33% мереж водопостачання, 31% каналізаційних систем, 11% теплових мереж. Потребують заміни близько 40% насосного устаткування та котлів, 20 тис. ліфтів. Практично половина сміттєзвалищ вже вичерпали свій ресурс і не відповідають санітарним і екологічним нормам. Майже половина вулиць та доріг вимагають термінового капітального або поточного ремонту покриття проїжджої частини.

Прогресуюча зношеність житлово-комунальної інфраструктури є причиною неефективного використання ресурсів. На сьогодні втрати води в мережах становлять 50%, теплової енергії – близько 30%, електроенергії в мережах – до 20%, природного газу – близько 5%. Великі втрати ресурсів та постійне зростання вартості енергоносіїв призводять до істотного подорожчання послуг. Унаслідок зношеності тепломереж у тарифах на опалення більше половини становить оплата втрат ресурсів, що використовується.

Особливо загрозливе становище складається на сільському рівні і в маленьких містах.

І як не прикро про це говорити, але щороку населення України зменшується на 400-450 тисяч чоловік, а за останні 15 років так званої незалежності – на 5 мільйонів. Дуже низька тривалість життя, люди голодують, хворіють, помирають. Якщо так буде продовжуватись і далі, то через якихось 15-20 років нас, українців, буде наполовину менше. Це може стати у мирний час національною демографічною катастрофою.

Ось чому ми, комуністи, таке важливе значення надаємо житлово-комунальній сфері, яка є вирішальною складовою у національній безпеці, у життєзабезпеченні і відтворенні населення.

За нашими розрахунками, для реконструкції житлово-комунального господарства країні необхідно вкладати у цю сферу приблизно 6 мільярдів гривень щорічно. І потрібно мінімум 5-6 років, щоб привести ЖКГ у порядок. Але в проекті держбюджету на 2007 рік на ці потреби пропонується виділити біля 3 мільярдів гривень, з них 1 мільярд буде витрачений на реконструкцію. Як бачимо, цього явно мало.

На наш погляд, головною причиною кризового стану сфери ЖКГ став авантюрний і неконтрольований, а по суті – антинародний перехід до ринкової економіки, фактично – до дикого, грабіжницького капіталізму. Катастрофічне зубожіння абсолютної більшості населення країни (до 90%) призвело до того, що воно виявилося неспроможним платити за житлово-комунальні послуги.Адже зараз значна частина людей витрачає на оплату ЖКГ 50-70% від своїх прибутків. При цьому, технологічна база, сформована ще в радянський час, не тільки не оновлюється, а по-хижацькому експлуатується.

Дійсно, за підсумками 2005 року зі збитком працювали 70,7% підприємств, що надають послуги з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води. На початок 2006 року підприємства ЖКГ зазнали збитків у розмірі 1,2 мільярдів гривень. Безробіття, низький рівень заробітної плати та високі ціни на продукти, ліки, транспортні послуги призводять до неповного відшкодування населенням вартості послуг. Таким чином, підприємства ЖКГ не мають можливості розраховуватися за спожиті енергоносії, а це, в свою чергу, спричиняє відповідні санкції щодо відключення боржників.

Станом на серпень 2006 року борг населення за квартирну плату склав 1 мільярд 254 мільйони 700 тисяч гривень. Загальний борг за опалення склав 2 мільярди 760 мільйонів гривень. Борг за газопостачання – 786 мільйонів гривень. Загальний борг населення за спожиті житлово-комунальні послуги на початок серпня 2006 року становив близько 6 мільярдів гривень.

Незважаючи на те, що необхідність подолання кризи в ЖКГ була очевидна ще в середині 1990-х років, правлячий режим фактично відсторонився від рішення цієї проблеми. Весь тягар проблемних питань був покладений на місцеву владу, яка не має ні відповідних коштів, ні матеріально-технічної бази.

Ось чому ми, комуністи, виступаємо за продовження політичної реформи у частині місцевого самоврядування. Зокрема, на необхідності того, що 50% від своїх доходів місцеві бюджети мають залишати у себе, а 50% - віддавати у центр. Вважаємо, що бюджет необхідно формувати знизу, а не зверху вниз, коли забирається все, а потім з “панського стола” намагаються поділити так, щоб усім вистачило.

Досить невтішною є справа і зі стратегією розвитку житлово-комунальної галузі. Не дивлячись на те, що в загальнодержавній програмі реформування й розвитку ЖКГ задекларовано про пріоритет соціального захисту населення, неприхована мета реформаторів — створення умов для приватизації підприємств ЖКГ. Можна не сумніватися в тому, що в результаті споживачі житлово-комунальних послуг стануть об’єктом нещадної експлуатації з боку нових господарів інфраструктури ЖКГ. Підстави для такого твердження надає завдання, яке сформульоване Президентом України - оптимізація комунальних тарифів і удосконалення механізмів ціноутворення.

Але чи готове населення не тільки на 100% оплачувати комунальні послуги, але й із власної кишені гарантувати надприбутки приватним власникам? На жаль, це питання можновладців не хвилює. Приклад наших сусідів: у Литві, Латвії й Естонії на сьогоднішній день пенсіонерам практично близько 70 відсотків доходу доводиться віддавати за житло й комунальні послуги, залишаючи на їжу лише незначну частину коштів. У Польщі ще простіше: платиш — живи, неплатників же переселяють у спеціально побудовані будинки барачного типу.

Звичайно, маніпулювання відносинами та формами власності, перенесення відповідальності з держави на органи місцевого самоврядування призводить не стільки до оптимізації роботи ЖКГ, скільки дезорганізує галузь та створює зайву соціальну напругу в суспільстві.

Ось чому ми, комуністи, вважаємо за необхідне:

Перше. Докорінно переглянути ідеологію та практику реформ у сфері ЖКГ. Зокрема, слід визнати на законодавчому рівні, що забезпечення теплом, електроенергією та водою є конституційною функцією держави по життєзабезпеченню громадян. Відповідно, порушення тепло-, водо- та електропостачання повинно розцінюватись як „замах” на життя та здоров′я громадян.

Тобто, ставиться питання про новий зміст визначення „мінімальний прожитковий мінімум”, який має відповідати конституційним вимогам щодо забезпечення прав людини і громадянина, і включати в себе мінімально необхідний обсяг житлово-комунальних послуг.

Друге. Прагнучи уникнути колапсу ЖКГ, необхідно відмовитись від хаотичної і непрозорої тарифної політики. Комуністи вимагають терміново розробити і прийняти Закон про порядок формування цін та тарифів на комунальні послуги для населення. В цьому законі має бути чітко зафіксована формула визначення ціни на послуги підприємств ЖКГ із врахуванням регіональної та місцевої специфіки. Крім того, мають бути чітко визначені граничні норми рентабельності для генеруючих підприємств всіх форм власності. Головним критерієм політики формування ціни та тарифів повинно бути співвідношення доходів сім’ї та витрат на житлово-комунальні послуги.

Третє. Програма реформування ЖКГ не може і не повинна обмежуватись сферою перерозподілу, реорганізації адміністративної структури управління та вдосконаленням нормативно-законодавчої бази. Потрібні докорінні зміни в матеріально-технічному оснащенні підприємств ЖКГ.

Четверте. Відновити бюджетне фінансування соціального житла, що передається на безоплатній основі соціально вразливим верствам населення. Відповідні програми будівництва соціального житла необхідно ініціювати як на рівні Державного бюджету, так і на рівні бюджетів місцевого самоврядування.

П’яте. Необхідно законодавчо забезпечити зобов’язання роботодавців перед працівниками підприємств незалежно від форми власності щодо забезпечення житлом, з урахуванням стажу роботи, соціальних обставин тощо. Ці зобов’язання мають стати частиною законодавчого пакету щодо системи соціального партнерства, відображені в інвестиційних зобов’язаннях приватних власників приватизованих підприємств, включені до договорів між профспілками та роботодавцями.

Таким чином, комуністи наполягають на соціальній відповідальності держави та приватних підприємців, технічній модернізації та прориві у питаннях якості функціонування ЖКГ. Реформа може починатись тільки тоді, коли головні її складові будуть спрямовані на:
- повернення до нормального рівня централізованого забезпечення теплом;
- відновлення регулярного тепло-, газо-, водо- та електропостачання в населених пунктах, що мають відповідну виробничу інфраструктуру;
- 100-відсоткове охоплення громадян та територій, яким доступні централізовані послуги підприємств ЖКГ.
Стратегічною ціллю реформування повинно бути не підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, до чого практично все зводиться у даний час, а розвиток ефективно діючої системи водо-, тепло- та електропостачання в умовах зростання світових цін на енергоносії та входження української економіки до ринкових умов господарювання.

Досягнення вказаних цілей вимагає активізації ролі держави в наступних напрямках:
- впровадження заходів щодо підвищення доходів населення, при збільшенні цільової соціальної допомоги найбільш вразливим верствам населення;
- зняття оплати податку на додану вартість, що складає 20% від послуг ЖКГ, врегулювати оплату житлово-комунальних послуг у залежності від загальної площі житла;
- підвищення якості послуг при збереженні соціального прийнятного рівня тарифів на послуги підприємств ЖКГ, а також цільових бюджетних компенсації витрат на послуги ЖКГ незахищеним верствам населення (пенсіонери, багатодітні та неповні сім’ї, інваліди і т.д.);
- оптимізація структури управління та підвищення рівня надійності функціонування галузі та її окремих підсистем життєзабезпечення;
- впровадження організаційних, юридично-правових, технологічних, та фінансових заходів, здатних забезпечити відчутне зниження енерговитрат при функціонуванні інфраструктури та об’єктів житлово-комунального господарства;
- подолання “помаранчевого” саботажу представників обласних, міських і районних держадміністрацій, а також так званих опозиціонерів “бютівців”-“нашеукраїнців” у місцевих органах самоврядування, які чинять серйозні перешкоди у нормальному функціонуванні житлово-комунальної сфери, підвищують у 3-4 рази квартирну плату, щоб тим самим викликати незадоволення населення нібито діям Антикризової коаліції та її Уряду.

Ми, комуністи, пропонуємо Уряду концентрувати свої зусилля в першу чергу на тому, щоб мобілізувати фінансові та промислово-технологічні ресурси, необхідні для модернізації та недопущення розпаду ЖКГ. Саме її збереження у власності держави дозволить гарантувати безпеку життєдіяльності населених пунктів та доступність послуг ЖКГ середньо- та малозабезпеченим громадянам.

Звичайно, для розвитку житлово-комунального господарства, як і для всієї економіки країни, важливе значення має ціна на газ та інші енергоносії. Безвідповідальна поведінка “помаранчевого” режиму, який на початку 2005 року забажав перейти з Росією на ринкові відносини щодо постачання та транспортування газу, призвели до різкого подорожчання газу – спочатку вдвічі, до 95 доларів, а потім і до 130 доларів.

Президент Ющенко і два попередні “помаранчеві” уряди Тимошенко і Єханурова протягом півтора року саботували створення Єдиного економічного простору у складі Росії, України, Білорусії і Казахстану, газотранспортного консорціуму із Росією, перешкоджали здійсненню інших спільних енергетичних проектів, які б гарантували стабільні ціни і обсяги постачання енергоносіїв. При цьому вони вдалися до необґрунтованих звинувачень у бік Росії, називаючи її дії “газовим шантажем”, і покриваючи “несанкціонований відбір газу”, а по-простому – крадіжки російського блакитного палива газовими “баронами” та “принцесами”. Перевірка контролюючими органами фінансової дисципліни у НАК «Нафтогаз України» показала страшні обсяги використання бюджетних грошей не за призначенням.

Звісно, обставини склалися так, що у цій ситуації нинішньому коаліційному Кабінету Міністрів стало неможливим вимагати для себе “справедливої” ціни на газ, тобто не ринкової, а якоїсь спеціальної, як для особливих економічних і політичних партнерів. Думаю, що пройде певний час, і все стане на своє місце, між Україною і Росією буде діловий і конструктивний взаємовигідний діалог в енергетичній та інших галузях.

А поки що ми, комуністи, виступаємо за подальший розвиток ініційованої нами політичної реформи, особливо на рівні місцевого самоврядування. І якщо б у березні цього року в місцеві органи влади було б обрано більше робітників, селян, представників інтелігенції, то не було б таких складних проблем, у тому числі в ЖКГ. Якби, наприклад, у Київську міську раду входили трудящі із «Арсеналу», «Маяка», «Більшовика», «Ленінської кузні», Дарницького прядильного комбінату, то вони не проголосували б за трьох-чотирьох разове підвищення тарифів.

Комуністична партія України, її парламентська фракція як ініціатори і організатори Антикризової коаліції разом із своїми політичними партнерами і надалі спрямовуватимуть свої зусилля на виведення країни з кризи, недопущення катастрофи житлово-комунального господарства, розвиток вітчизняної економіки та підйом соціальної сфери, на ліквідацію бідності і зростання добробуту кожного громадянина України до рівня найбагатших країн світу.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані