У районах м.Києва

Євген Слободчик, робітник: ВСТАНЬМО З КОЛІН (г."ДАРНИЦЬКА ПРАВДА", №4,ноябрь 2007г. СПЕЦВЫПУСК: 90-ЛЕТ ОКТЯБРЯ!)

Газета Дарницької районної в місті Києві організації Комуністичної партії України

Я, звичайний робітник, працюю в невеликій недержавній фірмі токарем. Ще з підліткового віку читаю книжки. Особливо цікавили, та й сьогодні цікавлять, мене книжки про життя робітників. Не зовсім вірилось в те, що пишуть письменники про дореволюційних робітників. Думав це комуністична пропаганда нападає на капіталізм. Та чи міг я, син робітника, котрий виріс в соціалістичній країні, повірити в те, що робітники працювали на капіталіста по 10 - 12 годин на добу. Думаю дурниці плетуть. Мільйони безробітних, а ті бач аж по десять годин працюють. Щось воно не в'яжеться.

І ось в результаті контрреволюції соціалістична Україна переведена на рейки капіталістичного розвитку. В цей час закрили, вірніше знищили могутні виробничі підприємства. Мої батьки працювали в тридцятитисячному колективі радіозаводу, сусіди на м'ясокомбінаті залишились без роботи. Преребивались з хліба на воду, тягнучи візки з Троєщини на овочевий ринок. Ледь дочекались мізерної пенсії. На місті могутніх підприємств Дарницького району з'явились фірми - одноденки. Істинний власник, як правило, невідомий. Керуючі фірмами, окрім того, що заставляють працювати по 12 - 14 годин на добу, не наділені власником правами по соціальному захисту робітників. В зв'язку з тим, що безробітних мільйони, а сім'ю годувати потрібно, робітники погоджуються працювати на кабальних умовах. Офіційна оплата, з якої в майбутньому буде нараховуватись пенсія, складає 400 - 500 гривень, а решту заробітку видають в "конвертах", ховаючись від сплати податків. Керівники держави про це знають, навіть критикують, але ніяких заходів по захисту прав робітника не вживають. За оплачувані відпустки, лікарняні, надурочні й мови не веди. Бурчатимеш - до вечора виженуть з роботи. Профспілкових організацій на більшості фірм не має, а де і є, то керівництво працює не на захист прав робітника, а власника. В суди жалітись безрезультатно. У власника юристи, а у робітника?

У моїх батьків Дипломи, Почесні грамоти, у батька навіть орден "Трудового Червоного прапору", радянська влада бачила в працівникові не лише робітника, а й ЛЮДИНУ. Нині капіталіст дивиться на найманого робітника тільки як на інструмент праці. "Стукнуло" в голову керівнику фірми, більш всього власнику - капіталісту, і нас, токарів, перевели працювати по 24 години на добу! Зробили полегшення: добу працюєш - дві дома! А до того, що ти через двадцять годин роботи не помічаєш крутящихся деталей, нікому діла не має. За місяць відпрацьовуємо по 240 - 260 годин, хоч по закону передбачено не більше 180 годин. Від праці токаря капіталіст за місяць отримує понад 75 тисяч гривень, робітнику виплачує менше двох тисяч. Із сорока працюючих старожилів-токарів за рік залишилось шість. Не встигаю запам'ятовувати імена новоприбулих товаришів. Вражає те, що робітники навіть не намагаються відстоювати свої права. Грюкнув дверима і пішов шукати доброго пана. Я теж так думав і діяв. За останні роки змінив декілька фірм і прийшов до висновку, що капіталіст, як то кажуть в народі, і в Африці капіталіст. Кожен капіталіст думає як би на дурниках набити власну кишеню. Він, бач, хоче на відпочинок на Канари з дружиною, дітьми. А мої діточки не на Канари, хоч би "дикарем" на Чорне море. Вірите, воно десь недалеко, а от мої діти моря не бачили. А мої батьки мене возили по курортах та піонерських таборах!

На фірмі протрубили про підняття почасових тарифів. Хоч раз щось приємне. Працюємо, мов прокляті. В кінці місяця отримую на чотирнадцять гривен і тридцять копійок більше зарплату. Виявляється тариф підняли на 8 копійок, тобто на 1%. Оце так обрадували. Приходжу додому, а в цей час інша зграя буржуїв, на чолі з Черновецьким підняла тарифи за комунальні послуги в два рази! Оце так підняли! Так і живемо. Кажу своєму знайомому: "Ходімо до мерії, Черновецького струсимо, можливо в нього мозги перевернулись". Так він, бач, працює "дальнобійщиком" один за двох. За кермом по 12 - 14 годин. Правда, він розуміє, що робота на знос може закінчитись не добре для інших і горем для сім'ї. Але діватись нікуди. Діти підперли. Для навчання потрібні гроші, будь ті гроші неладні.

Можна наводити безліч прикладів, коли на роботі заставляють працювати з грубим порушенням техніки безпеки, особистої гігієни, в антисанітарних умовах. Капіталіст не дуже хоче розкишенюватись на засоби захисту працівника, на покращення умов праці.

Щоб у читача не склалось враження, що я хничу в рукав жилетки, то скажу, що я не з тих. Я ходжу на мітинги, сварюсь з експлуататорами, тягаюсь з ними по судах і працюю. Намагаюсь відстоювати свої права. На жаль, більшість нашого робітничого брата до боротьби за свої права, не кажучи вже про права сусіда, не готові. Щоб не відчувати себе одиночкою, звернувся в Дарницький райком партії з проханням прийняти мене в члени Компартії України. Чесно кажучи, раніше в мене відношення до комуністів було, м'яко кажучи, таке собі. Вони мені не заважають, то хай собі як хочуть. Виявляється, що гурточком і боротись легше. Та й з однодумцями поспілкуєшся у вільний час. Сьогодні компартія очистилась від тих, хто прикриваючись партквитками рвався до влади заради власних амбіцій.

Як робітник впевнений, що не далекий той час, коли кияни розберуться хто відстоює їхні права, а хто туман в очі пускає. Впевнений, що капіталісти і їх прихвосні хай голосують за своїх буржуїв, а люди чесної праці голосуватимуть за партію, котра відстоює права простої людини.

Євген Слободчик,
робітник

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані