Публіцистика

К.С.Самойлик, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти: Дошкілля – перша сходинка до школи

Дошкільна освіта є обов`язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні, а дошкільний вік – базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини. Так визначено Законом України “Про дошкільну освіту”, який діє в державі з 2001 року. Тобто з часу його прийняття минуло вже 6 років.

За цей час прийнято десятки, якщо не сотні різних постанов, указів, програм, але проблем стає навіть більше ніж до прийняття закону. Яке коло цих проблем?

По-перше, проголошена обов`язковість дошкільної освіти залишається декларацією. Статистичні дані свідчать, що охоплення дітей дошкільною освітою залишається вкрай низькою. На тепер у дошкільних навчальних закладах виховується 1 032 тис. дітей (місто – 840 тис., село – 192 тис.), що становить лише 51 відсоток від загальної кількості дітей дошкільного віку. Якщо розділити ці 51 відсоток на місто і село, то маємо відсоток охоплення дошкільною освітою – місто 66 і село лише 26 відсотків. Для прикладу: коефіцієнт охоплення дітей дошкільними навчальними закладами (відсоток від вікової групи дітей від 3 до 6 років) в таких державах як Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Білорусія, Росія відповідно становить – 89, 87, 75, 65, 64, 57 відсотків.

Чому маємо такий стан? На моє глибоке переконання, це сталося тому, що держава “не видя брода” стрімко ступила на шлях руйнування соціалістичних засад побудови держави й карколомна її капіталізація. Гасло “розтрощуй державну власність!” не могло минути систему освіти, зокрема дошкільну. Система дошкільної освіти, яка ще зовсім недавно була нашою гордістю, прикладом для наслідування почала конати.

1990 року в Україні працювало 24,5 тисячі дошкільних навчальних закладів на 2 млн. 277 тис. місць, 77 відсотків дітей відвідували дошкільні заклади. Почалися так звані “реформи”. Їх “чудодійна сила” вдарила по мережі дошкільних навчальних закладів. Вже 1994 року їх кількість скоротилась на 2 тис. 172, а 2005 року на 9 тисяч 611.

Безумовно, на кількість дошкільних навчальних закладів впливає демографічна ситуація, стійке перевищення смертності населення над народжуваністю, зубожіння більшої частини громадян України. (До речі, це теж результат так званих “радикальних ринкових реформ). Та немаловажним чинником є й самоусунення держави від здійснення державних програм із захисту прав дитини, ігнорування конституційних прав дітей та їхніх батьків.

Що відбулося, куди поділися тисячі дошкільних навчальних закладів? Більшість із них захоплені комерційними структурами, використовуються не за призначенням органами виконавчої влади на місцях чи просто стоять порожні розвалюючись.

Непоправної шкоди завдала системі дошкільної освіти бездумна передача відомчих дитячих садків до комунальної власності. Постановою Кабінету Міністрів №222 від 19 лютого 1996 року (до речі, урядом керував “борець за щастя народу” П.Лазаренко) було запропоновано “визнати за необхідне проведення в 1996-1998 роках поетапної передачі до комунальної власності об`єктів соціальної інфраструктури, які належать суб`єктам підприємницької діяльності, заснованих на загальнодержавній власності в таких обсягах: дитячих дошкільних закладів, будинків культури: 1996 рік - 20, 1997 рік – 30, 1998 рік – 50 відсотків наявної кількості”. Дуже добре пам`ятаю, що проти цього рішення не виступив ніхто крім депутатів-комуністів. Хоча, ми зверталися до всіх, в тому числі й до громадськості, батьків, тверезомислячих громадян з закликом стати на захист будівель. Нас не почули. Навіть на сесії Верховної Ради України ми внесли проект постанови про скасування цього рішення. Але ж кучмівська більшість не підтримала нашої пропозиції, а народ змовчав.

Після цієї директиви почався процес розбазарювання приміщень, матеріальної бази дитячих садків. Дитячі дошкільні заклади передавалися без належної підготовки. З одного боку, місцеві органи влади не хотіли приймати на свій баланс ці заклади, вимагаючи привести їх у належний вигляд, з другого – нові власники не хотіли мати додатковий клопіт. До того ж у місцевих бюджетах кошти на утримання таких об`єктів не передбачалися. Так і стояли, руйнуючись, прекрасні будівлі. Трохи пізніше, щоб позбутися “придбаного головного болю”, дитячі садки стали продавати, здавати в оренду, в ліпшому разі перепрофільовуючи, залишаючи в комунальній власності. Саме таким чином різні там правекси, привати та авалі, та їм подібні банківські, комерційні структури за безцінь прихватили приміщення дитячих садків та й їх землі.

Насильницьке перепрофілювання (скоріше авторитарне знищення) колективних сільськогосподарських підприємств поставило під сумнів існування дитячих дошкільних навчальних закладів на селі. З розпаюванням землі дитячі садки зовсім стали нікому не потрібні. За період 1996-1998 роки в сільській місцевості кількість дитячих садків скоротилася на 1 тис. 100 одиниць. А скільки їх розібрано на будматеріали, розвалено, розкрадено?

Сьогодні, після масового знищення дитячих садків влада, начебто починає думати як бути далі. Тепер ставиться завдання відбудовувати мережу дошкільних навчальних закладів. Тепер з високих трибун з гордістю рапортується: “У 2005 році введено в дію 8 нових дошкільних навчальних закладів, зокрема у Хмельницькій (3), Чернівецькій (2), Закарпатській областях (1), м. Києві (2). Відновили діяльність 295 дошкільних навчальних закладів, найбільше - у Житомирській (62), Полтавській, Черкаській (30), Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській (15) областях” (з доповіді Міністра освіти і науки).

Спочатку “розбудовували”, а тепер будемо будувати? Дійсно, якщо ми хочемо мати підготовлену до школи дитину, повинні хоча б з п`ятирічного віку надати їй первинні знання у дошкільному навчальному закладі. Це розуміють батьки. Вони хочуть, щоб їх дитини відвідувала дитячий садочок. А його або немає зовсім, або в них немає місць. Наприклад у місті Львові, де за останні десять років ліквідовано 35 дошкільних навчальних закладів (15 – передано юридичним та фізичним особам, 20 – передані в оренду) не забезпечено 2 тис. 800 заяв батьків щодо можливості відвідування дітьми дитячих садків; у третині дошкільних навчальних закладів Київської області чисельність дітей перевищує кількість місць, в окремих випадках на 57 відсотків.

Скорочення мережі дошкільних навчальних закладів украй негативно позначилося на соціально-економічному становищі та морально-психологічному стані їхніх працівників. Десятки тисяч педагогів, допоміжний персонал залишилися без роботи. Велика їх частина вже дискваліфікувалася. Вони навряд чи колись зможуть професійно працювати з дітьми. Та й ті, хто залишився в системі дошкільної освіти, ледве животіють. Сьогодні в системі працює 122 тис. 300 педагогічних працівників. Середня заробітна плата вихователів дитячих садків - 629 гривень. До того ж більшість із них працює на три чверті, на половину і навіть на чверть ставки. Зрозуміло, що прожити на ці жалюгідні копійки неможливо. Тим більше, що весь час ростуть ціни на комунальні потреби, продукти тощо.

Не секрет, справжньою проблемою стала сплата за відвідування дитиною дитячого дошкільного закладу. За радянських часів ця оплата була скоріше символічною. Сьогодні в залежності від раціону харчування вона сягає половини рівня мінімальної заробітної плати. І це без врахування так званої “спонсорської допомоги” батьків. І на що тільки не доводиться батькам додатково здавати гроші. Це ремонт приміщень і придбання іграшок, проведення гурткової роботи і проведення медоглядів тощо.

Частково згідна з твердженням, що безгрошів`я місцевих бюджетів – одна с основних чинників того, що відбувається в системі дошкільної освіти. Але ж до цього це й додається безглузда політика самої держави. Приклад. До мене звернулися завідувачки двох дитячих садків з мого рідного Каланчацького району Херсонської області з приводу проведення тендерних закупівель продуктів харчування за державні кошти (так звана процедура відкритих торгів зі зменшенням ціни). Виявляється, що учасники торгів відмовляються брати участь у проведенні тендерних закупівель з причини рівня оплати за реєстрацію учасників у Тендерній палаті України. Сама реєстрація коштує 5 тис. грн., інформаційне повідомлення про участь у тендері коштує понад 4 тис. 500 грн. Хто за такі гроші буде змагатися в цьому тендері? Для кого цей тендер? Як бути дитячому садку? Закриватися? Не вже ж цього не розуміють столичні, та й місцеві можновладці?

Ще про одну пекучу проблему. На сьогодні у дитячих садках практично немає сучасних навчально-методичних посібників для вихователів, розвивальної літератури, художніх творів для дошкільнят. Практично не видається методична літератури для працівників дошкілля, для батьків та сімейних педагогів.

Саме тому вже сьогодні ми пропонуємо внести зміни до діючого освітянського законодавства. До другого читання підготовлено проект закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти (щодо створення належних умов для навчання дітей) (реєстр. №0927). Наші пропозиції спрямовані, в тому числі й на захист, відродження системи дошкільної освіти. Так пропонується внести зміни до статті 33 Закону України “Про дошкільну освіту” щодо обов`язкової підготовки до систематичного навчання у школі дітей старшого дошкільного віку в дошкільних навчальних закладах; запропоновано встановити призначення і виплату пенсії педагогічним працівникам в розмірі 80 відсотків заробітної плати; внесена норма щодо заборони призупинення діючих норм законів іншими законами (в тому числі й законом України про державний бюджет).

Я впевнена, що відродити систему освіти, її підвалини можна лише через усвідомлення і розуміння того, що основа основ освіти України – система стрункої державної дошкільної освіти. Це та перша, несуча цеглина, на яку має спиратися вся система вітчизняної освіти.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані