Аналітичні матеріали

И.Шеховцов: "Демографічна криза як наслідок капіталізації держави"

І. Загальна інформація щодо демографічної ситуації в світі та в Україні

Демографія вивчає процес відтворення населення (від грецьк. demos – народ і grapho – пишу), його динаміку, міграцію, родину як демографічну одиницю тощо. Демографічна система – це люди в сукупності об`єднуючих їх демографічних взаємин, це відновлення поколінь, це збереження внутрішньої рівноваги і відносної стабільності.

Динаміка зростання населення на Землі на сьогодні є вражаючою: на початку нашої ери його кількість становила 275 млн. чоловік; у 1850 році – 1 млрд. Потрібно було понад 2000 років для збільшення кількості землян на мільярд. А от п`ятий мільярд додався усього за 13 років, шостий за 14. Досягнувши в 2003 році позначки 6,2 млрд. чол., людство розпочало засвідчувати перші ознаки переходу до сповільнення темпів зростання.

Демографічна ситуація в Україні складається інакше: скорочується чисельність населення (смертність перевищує народжуваність); зменшується тривалість життя; зростає еміграція тощо.

Розвиток сім`ї: несприятлива демографічна ситуація в Україні і насамперед різке зменшення народжуваності пов`язані із загостренням проблем функціонування сім`ї як осередку відтворення населення, зниженням її демографічного потенціалу.

Поглибилася деформація шлюбно-сімейних процесів, започаткованих ще у 1960-х роках. Поширилися такі явища, як відкладання шлюбів і народження дітей, безшлюбне материнство та соціальне сирітство (покинуті батьками діти), зменшилася кількість зареєстрованих шлюбів, збільшилася кількість розлучень та вдів. Навіть у 2003, коли показники шлюбності зросли, кількість зареєстрованих шлюбів була в 1,3 раза меншою, ніж у 1989 році; 28,6 відсотка дітей, народжених жінками молодше 20 років, є позашлюбними, 17 відсотків сімей з дітьми – неповними (у містах – 19,3 відсотків).

Спостерігається масове поширення бездітності та однодітності: дві третини сімей мають лише одну дитину.

Середня кількість членів у сім`ї практично не змінюється з 1989 року і становить 3,2 особи (у містах – 3,1, селах – 3,4).

Загострюються проблеми матеріального утримання і виховання дітей у сім`ях, особливо молодих, багатодітних та неповних, з несприятливим морально-психологічним мікрокліматом.

Причини загострення проблем формування та розвитку сімей: глобальні процеси індустріального розвитку та урбанізації, поступове звільнення сім`ї від виконання виробничої функції, відокремлення дорослих одружених дітей від батьків, зумовлене економічними, культурними, психологічними факторами, спричинили формування тенденції до поширення сімей, які складаються з шлюбної пари і дітей. Однак поряд з цим зберігається практика спільного проживання дорослих дітей та одного із самотніх батьків подружжя, що пов`язано як із шлюбно-сімейними традиціями, так і з проблемами з житлом, низьким рівнем пенсійного забезпечення, розвитку інфраструктури та сервісу для людей похилого віку.

Практично не впливає на багатодітність такий економічний фактор, як потреба в робочих руках для селянських господарств та матеріальному забезпеченні в старості.

Масове залучення жінок у суспільне виробництво, необхідність у задоволенні їх освітніх, професійних та громадських інтересів зумовили малодітність та бездітність. Унаслідок цього протягом останніх 10-15 років дітородна ситуація в українських сім`ях значно погіршилася.

Стрімке зниження рівня життя і утворення глибокого розриву між його стандартами та реальним рівнем призвели до того, що 80 відсотків молодих подружніх пар віддає перевагу не дводітності, а створенню умов для забезпечення належного рівня доходів, близько двох третин – наявності окремої квартири.

Перспективи змін шлюбно-сімейної ситуації: на противагу європейським стандартам в Україні протягом певного часу ще переважатимуть зареєстровані шлюби. Поширення офіційно не оформлених шлюбно-сімейних відносин відбуватиметься переважно у формі випробувального періоду перед реєстрацією шлюбу та створення сім`ї.

До 2015 року очікується стабілізація ситуації із шлюбністю на рівні 6-8 проміле, розлученості – 3,5 – 4. Унаслідок зменшення кількості зареєстрованих і поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватися на досягнення високого рівня шлюбності у найближчий період.

Загальна кількість сімей зменшиться з 13,5 у 2001 році до 12,4 млн. на початок 2015 року. Середня кількість членів сім`ї становитиме 3 – 3,1 особи, зокрема у селах – 3,4 – 3,5 особи.

У містах поширюватиметься однодітність, оскільки зростання вимог до стандартів життя не сприятиме реалізації бажаної орієнтації на дводітну сім`ю.

Наявність особистого господарства у сільських жителів стимулюватиме збільшення 2 – 3-дітних сімей.

Народжуваність: основною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня народжуваності. Сучасний її стан такий, що забезпечується лише половина потрібного для відтворення населення, тобто для заміни покоління батьків тією ж кількістю покоління дітей. Україна перетнула межу зниження народжуваності, за якою відбувається вже незворотне руйнування демографічного потенціалу, що призвело до втрати сприятливих умов для відновлення 50-мільойонної чисельності населення. Сумарний показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини в 1989 році до 1,1 у 2001 році. Зростання сумарного коефіцієнта народжуваності у 2002-2003 роках (до 1,2 дитини в розрахунку на 1 жінку в 2003 році) зумовлено народженнями, відкладеними під час гострої економічної кризи (див. Таблицю 1).

Причини критичного зниження народжуваності: процес зниження народжуваності має глобальний характер і зумовлений цілим рядом причин – економічних, соціальних, психологічних, біологічних. Це насамперед зміни в соціальному статусі жінки, розширення сфери її поза сімейних інтересів, підвищення рівня освіти та зайнятості.

Багаторазове зниження дитячої смертності зробило неактуальним народження багатьох дітей як основи родинного благополуччя та гарантії забезпечення батьків у старості.

Задоволення потреби в дітях, у материнстві і батьківстві вступає у суперечність з рядом інших потреб, які є простішими, ніж нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення співвідносять витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, інтелектуального розвитку та професійної підготовки із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Однак не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя зросте і народжуваність. Якби зв`язок був таким простим, не скоротилась б народжуваність в усіх без винятку економічно розвинутих країнах до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення покоління батьків.

Глобальна тенденція зниження народжуваності посилилася в Україні у 1990-х роках у зв`язку з економічною кризою, різким зниженням доходів широких верств населення, невпевненістю у майбутньому. До того ж, утворився значний розрив між низьким рівнем життя населення та високими європейськими життєвими стандартами.

Украй негативний вплив на рівень народжуваності справило руйнування системи дошкільного та позашкільного виховання, незадовільний стан репродуктивного здоров`я населення і насамперед жінок, значна частина яких працює у шкідливих умовах. Як засіб планування сім`ї використовується штучне переривання вагітності, наслідком чого є викидні і небажане безпліддя.

Переважно через низьку народжуваність Україна за період 1993-2003 роки утратила понад 4 млн. населення. Криза супроводжується не лише швидким зниженням народжуваності і, як наслідок, надзвичайно низьким її рівнем, а й деформацією структури народжуваності та народжених (за черговістю, їх розподілом за віком матері, її шлюбним станом та іншими ознаками). У зв`язку з цим деформується віковий склад населення, зменшується його демографічний і трудовий потенціал.

Перспективи народжуваності: з огляду на загальноєвропейські тенденції немає підстав очікувати найближчим часом істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. У зв`язку з тим, що відкрите суспільство сприяє орієнтації на західні високі стандарти рівня життя, більшість сімей відмовлятиметься від народження другої дитини і дітей наступної черговості, тобто репродуктивна діяльність обмежуватиметься.

Для відновлення репродуктивного здоров`я населення, яке погіршилося у період кризи, будуть потрібні додаткові витрати порівняно з тими, які здійснювалися на потреби підтримання здоров`я за звичайних умов, що також може впливати на зниження народжуваності. Втрати внаслідок епідемії ВІЛ/СНІДу в 2005-2015 роках можуть становити близько 100-200 тис. осіб, що також справлятиме істотний вплив на формування молодих поколінь

До 2006 року найбільш імовірним є збереження сумарного коефіцієнту народжуваності на сучасному рівні – 1,2 дитини у розрахунку на 1 жінку, але згодом можна очікувати на його підвищення до 1,3 – 1,4. Однак, і це не забезпечить навіть простого заміщення поколінь.

Кризовий стан генеративної активності населення будуть давати свої ознаки протягом життя кількох поколінь, і не лише в сім`ї, а й в усьому суспільстві, навіть у разі зміни ситуації. Тобто у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може стати істотною перешкодою на шляху сталого розвитку України.

Здоров`я населення, смертність і тривалість життя: загальна захворюваність населення значною мірою збільшилася протягом останніх 90 років. Якщо між двома (1979 і 1989 років) останніми переписами населення поширеність захворювань зросла на 16,3 відсотка, то за період між переписами 1989 і 2001 років – на 40,4 відсотка. У 1989-2003 роках швидкими темпами збільшувалося поширення хвороб системи кровообігу (в 2,9 рази), сечостатевої системи (в 1,9 рази), органів травлення (в 1,8 рази). Особливо непокоять втрати здоров`я дітей, рівень захворюваності яких збільшився з 1416 випадків у 1989 році до 1745,9 у 2003 році, в тому числі ендокринної системи з 31 до 96,6, органів травлення – з 82,4 до 133,9, сечостатевої системи – з 17,6 до 40,5, і вроджені аномалії – з 11 до 23,3 випадку відповідно.

Підтвердженням цього є показники, які оприлюднило Міністерство оборони України в 2003 році: до армії призиваються юнаки у третини з яких по два захворювання, у кожного дев`ятого – три, у 5 відсотків – по чотири і більше.

Серед позитивних тенденцій слід відзначити зниження рівня інфекційних і паразитарних хвороб.

Спостерігається погіршення репродуктивного здоров`я населення. Так, майже 68 відсотків пологів відбувається з ускладненням. За даними обстежень, питома вага безплідних становить близько 7 відсотків жінок дітородного віку, тобто майже 870 тис. подружніх пар є безплідними через захворювання жінок.

Викликає занепокоєння істотне відставання України від розвинених європейських країн за показником очікуваної тривалості життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), у 2002 році це відставання становило 5,5 від країн Центральної та Східної Європи і 10,9 – від країн ЄС. Надлишкова передчасна смертність (до 65 років) зумовлює втрату майже 11 років загальної тривалості життя, що на 3 роки більше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи, і на 6 років – ніж у країнах ЄС. Різниця у тривалості життя чоловіків і жінок а Україні перевищує 11 років, тоді як в економічно розвитих країнах цей показник становить 5-6 років. Ризик смерті для чоловіка у віці 20-24 роки перевищує ризик для жінки у 3,3 раза, а імовірність смерті у працездатному віці для чоловіка досягає 37 відсотків.

Основними складовими незворотних демографічних втрат є високий рівень смертності дітей віком до 1 року та чоловіків працездатного віку (через надмірну смертність від хвороб системи кровообігу та внаслідок дії зовнішніх факторів). Цей показник є одним з найвищих у Європі.

Смертність від інфекційних і паразитарних хвороб та дії зовнішніх факторів, що піддається усуненню засобами сучасної медицини та соціально-гігієнічної профілактики перевищує рівень країн Центральної та Східної Європи і ЄС у 2,3 та 3,6 раза відповідно. Ці причини викликають 11,3 відсотка загальної кількості летальних випадків (у країнах Центральної та Східної Європи – 7,7, країнах ЄС – 7,1 відсотка). Серед першорядних причин смертності від дії зовнішніх факторів найбільшої шкоди завдає травматизм, вчинення вбивств та самогубств (за останні 10 років кількість самогубств збільшилась на 74,1 відсотка).

Основними причинами втрати здоров`я, зростання смертності та зниження очікуваної тривалості життя є низький рівень і несприятливі умови життєдіяльності значної частини населення, низька ефективність існуючої системи охорони здоров`я, поширеність шкідливих звичок та нехтування здорового способу життя.

Перспективи тривалості життя: вплив на рівень захворюваності і смертності може дати швидкий і помітний результат. Передбачається поступове зростання середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 66,2 а жінок – до 76,7 року, тобто на 4 і 2,5 року відповідно. Підвищення тривалості життя пов`язується з поліпшенням санітарно-епідеміологічної та екологічної ситуації, насамперед із зниженням смертності від інфекцій і дії зовнішніх факторів. Щорічне її зниження лише на 1 відсоток рівнозначне підвищенню очікуваної тривалості життя при народженні на 1,2 року. Із збільшенням середнього віку померлих від хвороб системи кровообігу хоча б на 5 років (що може бути досягнуто з поліпшенням якості життя) тривалість життя при народженні зросте на 4,5, а в працездатному віці – на 4,4 року. Збільшення на 5 років середнього віку людей, померлих через куріння та зловживання алкоголем (передусім у результаті проведення ефективної роз`яснювальної програми, спрямованої на формування самозбережувальної поведінки населення) приведе до зростання середньої очікуваної тривалості життя на 6-7 років.

Міграційні процеси: протягом трансформаційного періоду міграційні процеси зазнали істотних змін. Унаслідок розпаду Радянського Союзу, поглиблення економічної кризи, зниження рівня життя населення значно знизився рівень міграційної мобільності (стаціонарної міграції) Після значного збільшення у 1991-1992 роках до найбільшого за повоєнні часи рівня (+5,5 проміле) міграційний приріст різко зменшився, а в останні роки сальдо зовнішньої міграції є невеликим і від`ємним. Міграційні втрати за 1989-2003 роки становили 595,7 тис. осіб, а в містах – 690 тис. (у селах за рахунок міграції збільшилися на 94,3 тис. осіб). Оскільки серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних у дітородному та економічному відношенні вікових груп населення, опосередковані втрати перевищують прямі.

Низький рівень оплати праці, особливо в еквіваленті до іншої валюти, значне безробіття перетворюють трудову міграцію на основний засіб забезпечення прийнятого рівні життя значної частини населення країни. Трудові міграційні поїздки до країн СНД, Західної і Центральної Європи стали поширеним явищем: їх обсяги, за найбільш вірогідними оцінками, становлять близько 2 млн. осіб у середньорічному обчисленні, при цьому за сприяння офіційних посередників за кордоном працевлаштоване близько 40 тис. осіб. Більшість громадян України у країнах-реципієнтах приховує свої справжні наміри і, по суті, перебуває там на нелегальному становищі. Наслідком цього стає їх соціальна незахищеність, залежність від роботодавців і посередників. Висококваліфіковані українські спеціалісти часто працюють не за спеціальністю, займаються некваліфікованою роботою, що призводить до зниження їх професійного рівня.

Тривалість перебування на роботі за кордоном становить, як правило, від двох тижнів до кількох років, у середньому – близько 6 місяців. Таким чином, пропозиція робочої сили громадянами України за межами держави становить 5 відсотків загальної її кількості.

Основною тенденцією внутрішнього обміну населення є переміщення осіб до столиці. Починаючи з 1995 року Київ є єдиним регіоном України, де спостерігається стабільне додатне, зростаюче сальдо міграції; на нього припадає майже дві третини загального обсягу міграційних втрат регіонів-реципієнтів.

Дослідження з еміграційних процесів свідчать: кілька хвиль еміграції громадян України привели до того, що у даний момент у 1990-х роках поза її межами України проживало 11 млн. осіб українського походження. Західна діаспора налічує приблизно 2 млн. українців, що проживають у Канаді, США, Австралії, країнах Південної Америки і Європі. Східна діаспора налічує близько 8 млн. українців, що проживають у Росії та інших країнах СНД.

Старіння населення: демографічне старіння, яке є невід`ємною частиною демографічного розвитку особливо загострилося у середині 90-х років ХХ століття. Особливостями цього процесу в Україні є старіння майже виключно через знижування народжуваності, а не за рахунок підвищення тривалості життя в старших вікових групах, різка нерівномірність старіння за типами населених пунктів (за даними перепису 2001 року, частка осіб у віці 60 років і старше в містах становила 19,1, а у сільській місцевості – 26,1 відсотка) та за статтю (на 100 жінок віком 60 років і старше припадає 56 чоловік, у тому числі в містах – 59, а в селах – 54).

Зростання частки осіб пенсійного віку призводить до збільшення обсягів споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості таких ресурсів поширюються бідність та поглиблюється соціальна нерівність за віком. Бідність населення похилого віку зумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов`язки працездатного населення.

Старіння населення України буде поглиблюватися. Очікується, що до 2015 року питома вага чисельності населення старше 60 років досягне 21,7 відсотка загальної чисельності населення (серед жінок – 26, чоловіків – 16,8 відсотка), при цьому на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 438 осіб пенсійного віку.

(В інформаційному матеріалі використані наступні матеріали: Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття / Авт. кол.: В.Литвин (кер.), В.Андрущенко, А.Гуржій та ін. – К.: Навч. Книга. Кн.І: Пріоритет інтелекту. – 2004. – 638 с.; Концепція демографічного розвитку на 2005-2015 роки (схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 р. №724-р).

Таблиця 1

ІНФОРМАЦІЯ

про кількість народжених в Україні

(статистичні дані)

Довідково: в 1990 році в Україні народилося 657,2 тис. дітей; 1991- 630,8; 1992 – 596,8; 1993 – 557,3; 1994 – 521,5).

Сучасна демографічна ситуація спричинила скороченням прийому учнів до 1-х класів та загального контингенту школярів. Порівняно з 1997 роком у 2003 році прийом до 1-х класів зменшився на 178,8 тис. учнів (на 28,3%). В окремих областях ситуація є ще гострішою. Так, прийом до 1-х класів у Луганській, Донецькій областях та у м. Севастополі відповідно зменшився на 39,7%, 37,1%, 38,3% (див. Таблицю 2)

Таблиця 2

ІНФОРМАЦІЯ

про кількість учнів перших класів у загальноосвітніх навчальних закладах (тис. чоловік)

Протягом зазначеного періоду кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів зменшилася на 1050,7 тис. (на 15,2%). Найбільш складна ситуація у м. Севастополі (кількість учнів зменшилася на 13,8 тис. - -26,%), Луганській (кількість учнів зменшилася на 91,5 тис. – 25,8%), Донецькій (кількість учнів зменшилася на 149,7 тис. –23,8%0 областях та в Автономній Республіці Крим (кількість учнів зменшилася на 65,9 тис. – 21,3%).

ВИСНОВКИ:

1.Основними причинами демографічної кризи в України є соціально-економічні причини: біля 40 млн. громадян України перебувають за межею бідності, тобто мають доход нижче прожиткового мінімуму, а біля 6 млн. живуть у злиднях; рівень безробіття в Україні один з самих високих у Європі; середньомісячна зарплата в нашій державі серед країн СНД поступається в півтора-два раза Казахстану, Росії, Білорусії; катастрофічно погіршився стан здоров`я населення з за неможливості вчасно отримати медичну допомогу; бідність населення сприяє наростанню міграційних процесів, перш за все трудової міграції; тяжке матеріальне становище молоді в цілому, і молодої сім`ї зокрема.

2. На демографічну ситуацію суттєво впливають морально-психологічні чинники. Серед них: криза соціальних ідеалів, абсолютизація матеріальних благ і девальвація моральних цінностей, наростання відчуженості у стосунках між людьми, прояви бездуховності, агресивності, жорстокості і насильства, безкарне розграбування народного добра, створеного працею кількох поколінь нашого народу, фактичний розвал економіки і зубожіння мільйонів людей, насадження психології індивідуалізму і здирництва, неповаги до людини, пропаганда егоїзму, аморальності і цинічного прагматизму тощо.

Все це наше суспільство отримало в результаті так званих “радикальних економічних реформ”, “трансформації суспільства в ринкові відносини”, що є ні чим іншим як реставрація капіталістичних порядків, які й зараз намагається зберегти помаранчева влада.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані