Пошук
Разместить кнопку на Вашем сайте

Газета «Комуніст»
Сайт Комуністичної партії України

Журнал «Комуніст України»

Газета Криворожской городской организации Компартии Украины

Ленінський Комсомол м.Києва

Газета Всекраинского Союза рабочих «Рабочий класс»

Коммунистическая партия Российской Федерации

Московское городское отделение КПРФ

Санкт-Петербугское городское отделение КПРФ

Сайт газеты ЦК Коммунистической партии Китая «Женьминь Жибао» (на русском языке)
Політика та події

Юрій Соломатін: Якою має бути подальша доля Національної комісії з радіаційного захисту населення?

1. Історія питання

Питання про створення Національної комісії з радіаційного захисту населення України виникло на хвилі грандіозних зусиль з подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, яка сталася 26 квітня 1986 року.

В Декларації про державний суверенітет України, затвердженої Верховною Радою УРСР 16.07.90р. № 55-XII, вперше проголошувалося : “ Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.”

Національна комісія з радіаційного захисту населення України ( далі НКРЗ) була створена за Постановою Верховної Ради Української РСР від 1 серпня 1990 р. №95-ХІІ “Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи”. У пункті 2 цій Постанови передбачалося: ” З метою забезпечення науково обґрунтованого підходу до вирішення проблем радіаційного захисту населення з урахуванням регіональних особливостей республіки, розширення участі у міжнародному співробітництві з цих питань створити національну Комісію радіаційного захисту населення України, підзвітну Верховній Раді Української РСР. Комісіям Верховної Ради Української РСР з питань Чорнобильської катастрофи, екології та раціонального природокористування, законодавства і законності подати у жовтні 1990 року на затвердження Верховної Ради Української РСР проект положення про зазначену Комісію.”

Верховна Рада УРСР Постановою від 28.02.1991 року № 798-ХІІ “Про Голову Національної комісії по радіаційному захисту населення України ( НКРЗУ)” затвердила академіка Академії наук Української РСР Гродзинського Дмитра Михайловича Головою Національної комісії по радіаційному захисту населення України (НКРЗУ) та доручила йому:

- до 1 квітня 1991 р. представити на розгляд Верховної Ради Української РСР пропозиції щодо складу НКРЗУ;

- розробити Положення про НКРЗУ і внести його на розгляд четвертої сесії Верховної Ради Української РСР. До прийняття Положення керуватись у роботі Тимчасовим положенням про НКРЗУ, затвердженим Президією Верховної Ради Української РСР.

Склад НКРЗУ був розглянутий та затверджений Постановою Верховної Ради УРСР від 30.08.1991 р. № 1461 - ХІІ у кількості 25 осіб, але Положення про НКРЗ так і не було розроблене та подане на затвердження.

В такому тимчасовому правовому статусі та кількісному складі НКРЗУ існувала до 1999 року.

2.Сучасний стан

28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України було прийнято Конституцію України, в статті 16 якій проголошується : “ Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.”

Однак серед повноважень Верховної Ради України (стаття 85 Конституції України) питань радіаційного захисту населення вже не було визначено. Так виникла суперечлива правова колізія щодо подальшого існування НКРЗ як національного органа, утвореного Верховною радою України.

В 1999 році Верховна Рада України повернулася до розгляду зазначеного питання. Тим вона вийшла за межі своїх конституційних повноважень, на що багаторазово звертали увагу законодавців як Головне науково-експертне Управління та Головне юридичне Управління так і окремі народні депутати України, - та своєю Постановою від 02.03.1999 р. № 1530-ІІІ “Про голову та склад Національної комісії з радіаційного захисту населення України” знову перезатвердила голову Національної комісії (академіка Національної академії України Гродзинського Дмитра Михайловича) та Національну комісію у складі 30 осіб, з них – 12 осіб перейшли з попереднього складу Комісії.

Сьогодні до складу Комісії входять 27 членів НКРЗ, з них - 4 академіки, 3 член-кореспонденти НАНУ, АМНУ, УААН, ІАНУ, 15 докторів наук. Крім них, до роботи з питань, віднесених до компетенції НКРЗУ, залучено близько 50 вчених та фахівців у сфері ядерної та радіаційної безпеки, протирадіаційного захисту населення, які працюють на безоплатній основі. Структура, штат та питання матеріально-технічного забезпечення НКРЗУ визначено постановами Кабінету Міністрів України, а фінансування – законами України “Про Державний бюджет України”.

Цікавим є те, що до складу НКРЗ України обох призначень не ввійшов всесвітньо відомий український вчений з питань радіаційного захисту, керівник лабораторії дозиметрії НЦРМ АМН України, доктор фізико-математичних наук, професор, - який був і до цього часу залишається незмінним членом Міжнародної комісії радіаційного захисту. Він, до речі, є єдиним членом МКРЗ серед вчених з радіаційного захисту держав всього пострадянського простору. Так саме не є залученим до складу НКРЗ недавно обраний до складу МКРЗ ще один молодий вчений з НЦРМ АМН України.

Час плине, уходять люді з життя, навіть члени НКРЗ. Однак всі пропозиції щодо поновлення складу НКРЗ наражаються на шалений спротив з боку її заполітизованих позаштатних “радників” та “експертів”, які, складається враження, намагаються в радіологічному сенсі ПРИХВАТИЗУВАТИ цій орган.

Нарешті НКРЗ, разом з профільним Комітетом Верховної Ради України, після майже 10-річних зволікань, спромоглися підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Постанови : “Про Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України”, яку було, знову таке всупереч Конституції України, затверджене Постановою Верховної Ради України 19.05.1999 р. № 675 – XIV.

Зазначимо головне, найбільш суттєве. Відповідно до пункту 2 зазначеного Положення “ НКРЗ є відповідальною перед Верховною Радою України і підзвітна їй”.

Відповідно до своїх функцій і повноважень (розділ ІІ Положення), НКРЗ “ готує щорічні доповіді про стан радіаційного захисту населення в Україні для інформування Верховної Ради України” (пункт 4.8 Положення), але за всі роки її існування жодної такої доповіді подано не було.

В затвердженому Положенні не було, на жаль, визначене:

  1. від та періодичність поточного звітування НКРЗ перед профільними Комітетами, порядок взаємодії з ними;

  2. термін повноважень Голови та членів Комісії.

    Все це призвело до того, що за всі роки існування НКРЗ не було подано жодного звіту про її діяльність не лише до Верховної Ради України, але й навіть до профільних Комітетів.

    Замість щорічних доповідей і звітів, як це роблять інші інституції, утворені при Верховної Раді України ( Рахункова палата або Уповноважений з прав людини), - НКРЗ обмежувалася випадковими стислими письмовими інформаціями ледь на десяток аркушів.

    За роки існування НКРЗ її вплив на затвердження проекту нової Концепції захисту населення у зв‘язку з Чорнобильською катастрофою ( реєстраційний № 5215 від 24.03.00р.), багатостраждального проекту Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, удосконалення чорнобильського законодавства в цілому виявився незадовільним. Навіть не розроблено та не узгоджено форму експертного висновку щодо стану радіаційного забруднення населених пунктів, подання якого вимагають чорнобильські закони.

    Голова Комісії та її члени де – факто перетворилися у довічних обранців на кшталт судів, хоча такі вічні повноваження їм не надавалися. Сам Голова Комісії виявився заручником свого заполітизованого, але некваліфікованого найближчого оточення з “радників та експертів”, та неспроможним зорганізувати плідну роботу Комісії. Для декого з них під дахом НКРЗ виникла звичайна радіологічна синекура.

    Саме існування НКРЗ при Верховній Раді України з юридичної точки зору виявилося нелегітимним, що призвело до парадоксальної ситуації з щорічним бюджетним фінансуванням утримання НКРЗ через виконавчу владу, а саме – Мінекології України, хоча б в такому випадку це було доцільніше здійснювати через МНС або Держатомрегулювання.

    З врахуванням викладеного, потребує нагального врегулювання сам статус, Положення та персональний склад Національної комісії з радіаційного захисту населення.

3. Світовий досвід вирішення питання

Як що орієнтуватися на підходи до вирішення цього питання в державах, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то слід зазначити наступне:

  • В Російської Федерації зазначені питання знаходяться в компетенції Наукової комісії з радіаційного захисту, яка існує при Інституті біофізики Російської академії наук,
  • В Республіці Бєларусь Національна комісія радіаційного захисту існує при Кабінеті Міністрів РБ.

До речі, в європейських країнах такі комісії функціонують при органах державного регулювання в якості організацій наукової підтримки ( Іспанське товариство з радіологічного захисту, Комісія з радіологічного захисту в ФРН тощо).

4.Пропозиції до виконавчої влади та НАН України

Стан справ в НКРЗ України викликає велике занепокоєння серед науковців, спеціалістів та у виконавчої владі.

Не випадково, що Держатомрегулювання України 19.08.2005 року звернулося до Кабінету Міністрів України з листом № 13-03/4397-675к/684к з пропозицією створити робочу групу для розробки законопроекту стосовно статусу НКРЗУ з покладанням на неї виконання завдань відповідно до встановленої компетенції цього органу центральної виконавчої влади.

Таку пропозицію підтримали повністю або частково Мінекології, МНС, Мінпаливенерго, Мінюст, МОЗ України та НАН України.

Стосовно статусу НКРЗ були висловлені й альтернативні пропозиції про доцільність її підпорядкування як безпосередньо Кабміну України, так і Раді національної безпеки та оборони України.

5. Суть законодавчої пропозиції

З врахуванням викладеного, я вніс до Верховної Ради України законопроект № 8143 від 14 вересня 2005 року про прийняття Постанови “Про закінчення повноважень Національної комісії з радіаційного захисту населення України”, в якій пропонується:

  1. визначити роботу Голови Національної комісії з радіаційного захисту населення України за період з 1999 по 2005 рік – незадовільною;

  2. вважати такими, що втрачають чинність з 31 грудня 2005 року, Постанову Верховної Ради України від 2 березня 2000 року (1530- ІІІ) "Про Голову та склад Національної комісії з радіаційному захисту населення України" (Відомості Верховної Ради України, 2000, N 19, ст.147) та Постанову Верховної Ради України від 19 травня 1999 року (675 -XIV) "Про Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України" (Відомості Верховної Ради України, 1999, N 30, ст.243).

  3. запропонувати Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України до 31 грудня 2005 року вирішити подальший статус, повноваження та персональний склад Національної комісії з радіаційного захисту населення України.

Зазначені пропозиції зустріли оскаженілий спротив тих, для кого радіологічна синекура має закінчитися. Розпочалася компанія перекручувань моєї позиції та різних брудних інсинуацій на кшталт того, що я хочу навіть знищити НКРЗ.

Скажу відверте: мрію про те, щоб НКРЗ вийшла з замшілого радіологічного схрону та стала здатною відповідати на виклик часу.

Так що питання “Якою має бути Національна комісія з радіаційного захисту населення “ виникло не жартома, а як біль душі спеціаліста – професіонала з радіаційного захисту, який працював в цій царині в Мінчорнобилі України в 1991-1998 роках, - за нездійснені сподівання на плідну та корисну роботу цього науково-дорадчого органу на користь українському народові.

Таким чином, в дійсності моя законодавча пропозиція спрямована:

  1. на врегулювання статусу НКРЗ відповідно до вимог Конституції України, з урахуванням європейських та світових досвіду і стандартів;

  2. на обновлення та підвищенню авторитетності її складу, зокрема голови НКРЗ, - в світовій науковій царині радіаційного захисту ( МКРЗ);

  3. підвищення якості роботи та впливу НКРЗ на вирішення завдань радіаційного захисту в Україні.

Народний депутат України Ю.Соломатін
Секретар Комітету з питань екологічної політики,
природокористування та ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи,
співпрацівник Мінчорнобилю України в 1991-98 рр.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані
© Киевский ГК КПУ 2005
Все права защищены. Перепечатка материалов разрешается, только после письменного разрешения автора (e-mail). При перепечатке любого материала с данного сайта видимая ссылка на источник kpu-kiev.org.ua и все имена, ссылки авторов обязательны. За точность изложенных фактов ответственность несет автор.