Люди… будьте пильні! (Юліус Фучик)

ТИМОШЕНКО ТА МУССОЛІНІ — БЛИЗНЮКИ-БРАТТЯ? (г. "Комуніст Києва", серпень 2007р.)

Саме з красивих маніфестів народжувався фашизм…
Окрема особистість взагалі не може існувати, якщо цілком не підкориться вимогам держави.
Беніто МУССОЛІНІ

Людина не існує сама по собі – своїми знаннями, культурою, рукотворним середовищем кожен з нас зобов’язаний іншим людям.
Передвиборна програма БЮТ

Офіційною ідеологією Блоку Юлії Тимошенко проголошено “солідаризм”. Про засади цієї доктрини йшлося і в передвиборній програмі БЮТ минулого року, і, ще до того, у виступі Юлії Тимошенко на з’їзді БЮТ 7 грудня 2005 року. Солідаризм, за словами “дами з косою”, “це ідеологія, яка народилась на початку ХХ століття і яка потім була донесена до суспільства на руках кращих філософів світу. У чистому вигляді солідаризм – це гармонія і справедливість”..

Важливим елементом у риториці лідерки блоку є також ідея “третього шляху”, на відміну від “скомпрометованих” ідеологій минулого століття: лібералізму та соціалізму. “Ідеологічні крайнощі, які були у світі – і соціалізм... і крайній ринковий фундаменталізм... – притаманні юнацтву людства” (виступ 7 грудня).

Лідери БЮТ обіцяють повернення “духовності” та “гармонії” в суспільство, “зняття всіх конфліктів, всіх проблем, з якими неможливо жити людині”, “адекватну інформацію, яка не руйнує моральності людини”, безпосередню участь народу в побудові БЮТівської утопії. Народ, у проекті БЮТ, має бомбардувати уряд ідеями “облаштування країни” за допомогою інтернет-технології “Ідеальна країна” та складатиме “реєстр державного насилля”... І вся ця суміш наївного утопізму та відвертого загравання з виборцями доповнюється доброю порцією месіанізму. БЮТівська Українамає показати світові “не тільки прекрасну революцію, а ще і прекрасне суспільство гармонії, яке ми здатні з вами побудувати”. Зараз це зветься “український прорив”…

Скажемо одразу: хоч якими ідилічними та позитивними можуть здатися солідаристичні ідеали, вони мають досить скомпрометовану історію. Солідаристська мрія про тотальну гармонію, про співпрацю заради “спільного блага” капіталістів і трудящих має чимало спільного з… фашистським ідеалом корпоративної держави. Нинішнє оспівування “гармонії” лідеркою БЮТ за своєю утопічністю та емоційністю дуже нагадує ультраправу риторику італійських або німецьких фашистів, їх заклики до “соціального примирення”, при якому зникнуть усі конфлікти, буде подолане “дике варварство конкуренції”. “Солідаризм” минулого століття тісно пов’язаний з історією німецького націонал-соціалізму, передусім з іменем Отто Штрассера. Наприкінці 1920-х цей харизматичний інтелектуал разом із Ґебельсом стає лідером крайньо лівого крила НСДАП, організує акти “прямої дії” робочих організацій. Згодом через конфлікт із Гітлером Штрассер виходить із партії, а після приходу нацистів до влади емігрує до Відня, де формулює доктрину “національного соціалізму”. Доктрина ця відрізнялася від гітлерового “націонал-соціалізму” лише незначними нюансами. У воєнні та повоєнні роки Штрассер по-новому охрестить своє вчення: відтоді воно називатиметься “солідаризмом” і пропонуватиме “третій шлях” між капіталізмом та комунізмом.

“Третій шлях” шукали й італійські партнери німецьких “національних соціалістів”. Сам Муссоліні мав, як відомо, ультраліве минуле. Учасник анархо-синдикалістського руху, редактор соціалістичної газети “Avanti!”, — після Першої світової війни він швидко змінив свою анархічну лівість на войновничу праву доктрину. “Органічна концепція світу” стає головним постулатом знаменитої “доктрини фашизму”, написаної Муссоліні разом із Джованні Джентіле. Теоретики фашизму успадковують основну ідею ранніх солідаристів: суспільство – це організм, індивід – його несамодостатня частка. За потребою цю частку можна принести в жертву.

Водночас Муссоліні багато сил кине на подолання ліберальної “бездуховності”. Він свідомо зближатиметься з римо-католицькою церквою, захоплюватиметься її “латинською та імперською традицією”, мріятиме про суспільство, яке має не тільки соціальну, але й “духовну” гармонію. Із синтезу синдикалістської ідеї революційних робітничих громад, націоналістичної ідеї нації як вищої єдності індивідів, католицької ідеї духовної та цілісної структури суспільства — формується ідеал фашистської держави.

Держава мала будуватися на максимальній соціальній зв’язності, реґульованій багатокласовій економічній структурі, включеності кожного індивіда до національної, професійної та релігійної спільноти. А ще – на тотальній “солідарності” і “гармонії” всіх громадян та потужному ідеологічному, “духовному” фундаменті суспільства – всіх тих цінностях,що присутні в риториці БЮТ.

Зневіреність в ідеалах “прямої дії” та “загального страйку” поступово скеровували нижчі та середні верстви в Італії та Німеччині в бік ідеалу сильного лідера, що відродить гармонійне суспільство, відновить “порядок” у країні. Як правило, фашистські лідери проголошували себе прямими спадкоємцями революційних рухів 1900-х років – спадкоємцями, які єдині “знають”, як треба по-справжньому завершити “революцію”...

Риторика БЮТ має багато спільного з цим постреволюційним месіанізмом. Цінностям свободи та прав людини вона протиставляє ідеал “гармонії та справедливості”, в якому соціальна єдність важливіша за індивідуальну унікальність та недоторканність громадян. Гуманістичний популізм, що має привабити до себе всіх “скривджених та знедолених”, доповнюється доброю порцією БЮТівського вихваляння: мовляв, тільки БЮТ та його “богоподібна” лідерка “справді знають”, що саме потрібно цим скривдженим та знедоленим…

Мусимо завжди пам’ятати, що саме з таких красивих маніфестів народжувався фашизм. Він теж заявляв про солідарність та гармонію, він називав себе “другом народу” та “справжнім представником мас”. Втім, спираючись на “народ” (фанатизовані натовпи), фашизм максимально узалежнював справжній народ від себе і зрештою позбавляв його будь-якого автономного голосу. Робочий рух ставав несвідомим самогубцею в руках Муссоліні та Гітлера, які замінювали організації робітників на “національні корпорації”, цілком їм підпорядковані й керовані їхніми людьми. Така доля будь-якої нації, що підпадає під чари красивих слів. Дуже часто за цими словами приховується страшна реальність, яка вимагатиме багатьох жертв і не зупиниться ані перед чим для реалізації своєї “абсолютно прекрасної гармонії”.

Невже не вистачило 1945 року, щоб зрозуміти це? Потрібне повторення в ХХІ сторіччі?..

З преси та “Інтернету”

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані