Публіцистика

І.Шеховцов: Перетворення на селі і система освіти

Загальновідомо, що українське село віддавна було колискою народу України. Воно допомагало зберегти національну культуру, мову, твердинею стояло супроти бездуховності, аморальності. Рівень розвитку агропромислового України аж до початку 90-х років ХХ століття дозволяв забезпечити населення не лише України, а й інших республік СРСР, продуктами якісними харчування. Українське село дійсно було годувальницею.

Сьогодні українське село потерпає від руйнівних владних реформ, для яких характерними є низький рівень життя; безробіття; зниження народжуваності на селі; старіння сільського населення; знищення виробничої бази; катастрофічне падіння родючості ґрунтів та зростання їх ерозії; структурний дисбаланс в експорті продукції сільського господарства в бік сировини; невідповідність сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам якості та безпеки; незадовільний стан інвестиційної діяльності в аграрному секторі; обмеженість бюджетного фінансування села та аграрного виробництва; збільшення витрат на споживання не відновлюваних ресурсів та зниження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств; занепад соціальної сфери.

Довідково:

Скорочення обсягів валової продукції в АПК України (порівняно з 1990 роком)

(Див. у книзі Феномен України: реформи 1991-2004 рр./ О.М.Ткаченко, А.А.Алєксєєв, В.В.Іларіонов, В.П.Рибачук, П.С.Степанов, В.О.Тарасов. –К., 2004. –С.337).

Ознайомлення з документами процесу реформування сільського господарства можна зробити висновок про те, що головним завданням реформаторів в галузі АПК було і є руйнування крупно товарного виробництва на базі колективних господарства, як останнього бар’єру на шляху досягнення поставленої мети – створення вільного ринку землі. Ні про які конкретні механізми підвищення ефективності господарювання або збільшення виробництва сільськогосподарської продукції питання не ставилося. Увесь цей процес супроводжується активною пропагандою з ідеалізацією дрібнотоварного фермерського господарства, в той час увесь світ переконався, що майбутнє – за крупним сільгоспвиробництвом. Хоча відомо, що у США близько 40% земель, що використовується в сільському господарстві, знаходяться у власності держави і використовуються на орендній основі, у Франції – більше 50%, у Бельгії – близько 70%, в Ізраїлі – 90%.

Поглиблення так званих радикальних ринкових реформ в аграрному секторі породили ще одну болючу проблему – зміну власності на землю, її паювання, сертифікація паїв і включення їх у ринковий обіг і, перш за все - забезпечення рівноправної участі в паюванні земель тих, хто проживає на селі.

Сьогодні вже без перебільшення можна говорити про те, що паювання земель проводилося поспішно, без врахування всіх категорій населення, які мешкають в сільській місцевості. Скажімо, реформатори позбавили сільського вчителя, лікаря чи бібліотекаря участі в паюванні господарств, земель, переробних підприємств; забезпечення навчальних закладів землею як найнеобхіднішою складовою навчального процесу.

Перші законодавчі та нормативно-правові акти, які започаткували так звані радикальні ринкові реформи на селі поставили сільську інтелігенцію поза процесів паювання землі. Про них просто забули. Скажімо, десятки поколінь з родини сільського вчителя працювали на землі, він сам десятки років учив дітей селян, працював зі своїми учнями на полях сільськогосподарських підприємств у процесі надання шефської допомоги колгоспам, радгоспам, участь у роботі учнівських виробничих бригадах, сільськогосподарських таборах праці та відпочинку тощо, а права на земельний пай в господарстві не має. Якийсь громадянин з міста приїхав у село, оголосив себе фермером – ось йому вже до 100 гектарів землі можуть виділити. Трохи пізніше на законодавчому рівні ця несправедливість по відношенню до сільської інтелігенції була виправлена згідно з земельним кодексом вони можуть мати в користуванні до гектара, а в кращому випадку до двох гектарів землі. Але ж тільки в користування. До того ж ці землі виділяються з державного резерву, який у деяких регіонах України вже повністю використано. За інформацією Державного комітету по земельних ресурсах, наприклад, у Дніпропетровській та Луганській областях вже зовсім не має вільних земель. А як же бути з забезпеченням землею молодих спеціалістів, які будуть прибувати на село в якості молодих спеціалістів? Впевнений, що такий стан справ аж ніяк не сприятиме притоку молодих спеціалістів для роботи в сільській місцевості. А на сьогодні в сільській місцевості не вистачає більше тисячі педагогічних працівників, а серед працюючих біля 30 відсотків педагогів пенсійного віку.

Іще про одну важливу проблему, яка породжена аграрною реформою. Мова йде про забезпечення сільськогосподарських навчальних закладів землею. Згідно з офіційними даними Міністерства освіти і науки України на сьогодні 281 професійно-технічний навчальний заклад сільськогосподарського та меліоративного профілів потребують виділення землі для проведення повноцінного навчального процесу. Найбільш таких ПТНЗ у Дніпропетровській - 21, Одеській - 20, Полтавській та Сумській по 16, Запорізькій – 14 областях. Зрозуміло, що без забезпечення закладів освіти землею не можливо навіть говорити про якісну підготовку висококваліфікованих кадрів.

Аналогічна картина з сільськогосподарськими вищими навчальними закладами, які ще вчора мали в своїй структурі науково-дослідні господарства. Але ж з реформою земельних відносин ці структури відокремилися від ВНЗ, здійснили приватизацію, залишивши інститути та університети ні з чим.

Довідково:

Деякі показники навчально-виробничої діяльності учбових господарств професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки України сільськогосподарського та меліоративного профілів за 2004 рік

Таким чином, лише на прикладі стану з забезпеченням земельними ділянками сільської інтелігенції, закладів освіти можна зробити висновок про те, що реформатори зовсім не ставили завдання зберегти навіть елементарну справедливість при проведенні так званих реформ на селі. Саме життя підтвердило оцінки та висновки Комуністичної партії України щодо аграрних перетворень в Україні.

Наша позиція залишається незмінною: в аграрній політиці необхідно виходити з пріоритетності сільського господарства України як наймогутнішої та найважливішої галузі народного господарства, визначення ролі агропромислового комплексу як вирішального фактору оздоровлення економіки. Збереження земельного фонду повинно розглядатися як складова національної безпеки держави. Рух землі неминуче призведе до перетворення України в державу третього світу.

Головне, щоб більшість народу України зрозуміло це. І не тільки зрозуміли, й почали займати активну позицію.

4 жовтня 2005р.

Ілля Шеховцов

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані