НАТО нам НЕ НАДО!

Г.К.Крючков: ЗАГРОЗИ І НАСЛІДКИ ВТЯГУВАННЯ УКРАЇНИ В НАТО (Текст виступу на Антифашистському форумі 3 березня 2006 року (“Український дім”)

Шановні товариші!

При обговоренні завдань протидії загрозі неофашизму в доповіді Адама Івановича Мартинюка, виступах учасників форуму цілком обгрунтовно велику увагу було приділено маніакальним потугам нинішньої (“помаранчевої”) влади втягнути Україну в Північноатлантичний блок (НАТО), що проголошено одним з найважливіших її пріоритетів.

27 грудня минулого року Президент В.Ющенко своїм Указом увів у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)”, а 16 лютого ц.р. звернувся до країн – членів НАТО з проханням “підтримати євролатлантичні устремління “.

Згідно з Рішенням РНБОУ Кабінету Міністрів України доручено утворити “постійно діючий орган з питань підготовки України до вступу в НАТО”, а Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, який функціонував досі, перетворено у дорадчий орган при Президентові України з покладанням на нього “підготовки пропозицій щодо розвитку співробітництва з НАТО та забезпечення набуття Україною членства в НАТО”.

В кожному міністерстві, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській держадміністраціях відповідальність за забезпечення здійснення заходів, передбачених рішенням РНБОУ, покладено на їх керівників, а також запропоновано виділити одного із заступників, який конкретно має займатися цими питаннями.

Починаючи з наступного (2006/2007) навчального року у всіх закладах системи загальної середньої і вищої освіти до навчальних програм мають бути включені питання, пов’язані із проблемами міжнародної безпеки, діяльністю НАТО та Європейського Союзу, співробітництвом України з цими міжнародними інституціями.

Намічено провести за допомогою НАТО та держав – членів Альянсу Комплексний огляд військово-промислового комплексу України і розробити державну програму інтеграції українського ВПК в євроатлантичний простір. Принагідно слід відмітити, що оборонний огляд (огляд Збройних Сил) за участю НАТОвських наглядачів вже проведено, огляд безпекових структур проводиться.

Оособлива увага приділяється “інформуваню громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України” (відповідна Державна програма була затверджена раніше. Вона розрахована на 2004-2007 роки), залученню до цієї роботи представників засобів масової інформації. На українському радіо введена відповідна постійна програма. Проводиться безліч “круглих столів”, конференцій, симпозіумів, інших заходів з метою пропаганди “благ”, що їх нібито принесе Україні вступ в НАТО.

Міністерством закордонних справ розроблені спеціальні “темники”, в яких вихваляються “переваги” членства в НАТО, доводиться, чому не потрібно проводити референдум з питання вступу України в Альянс, обгрунтовується теза, що Україна, будучи засновником Співдружності Незалежних Держав, не є членом Співдружності, оскільки не підписала її Статус.

Все це відбувається на фоні різкого погіршення відносин з Російською Федерацією, відверто недружніх, провокаційних (спільно з США) заяв і дій щодо сусідньої Білорусії.

І це не випадково. Адже, не дивлячись на масовану обробку свідомості населення в проНАТОвському дусі, переважна більшість населення України виступає проти вступу її до Альянсу. Дослідження громадської думки, які проводяться різними центрами і фондами, засвідчують, що ідею членства України в НАТО зараз підтримують не більше 12-16%, хоча ще кілька років тому рівень підтримки сягав 30%. Впливом “радянської антиНАТОвської пропаганди” пояснити це не можна: наші люди на конкретних прикладах (досить згадати хоча б про агресію НАТО проти Югославії) переконуються, що насправді являє собою Північноатлантичний альянс.

Загострення ситуації навколо поставок російського природного газу, перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, м’ясо-молочної кризи – все це спровоковано і використовується з метою якомога більше віддалити Україну від Росії, вирити глибоку прірву між нашими країнами і братніми народами, нав’язати населенню України думку, що тільки членство в НАТО може забезпечити її незалежність і безпеку. Сприяють цьому і незграбні, часом провокаційні заяви і дії деяких російських політиків і державних діяів.

У засобах масової інформації повідомлялося, що після газового конфлікту, особливо після того, як по російських телеканалах багато разів показували, як буде перекриватись подача природного газу в Україну, кількість прихильників Росії в Україні зменшилась вдвічі, а добре ставлення до Росії зберегли не більше 30% українців. Водночас у Росії питома вага тих, хто доброзичливо ставиться до України, зменшилась з 79% у 1998 році до 54% - у січні цього року, а кількість тих, хто ставиться негативно, зросла з 14% до 34%.

Підсумовуючи цю частину свого виступу, я б сказав так: “Помаранчева” влада, яка виявилася повним банкрутом у виконанні своїх передвиборних обіцянок, вирішенні нагальних економічних, соціальних, інших внутрішніх проблем, успішно виконує головне завдання, що ставилось перед нею американськими і НАТОвськими верховодами, - посварити братні народи, втягнути Україну в НАТО, перетворити її якщо не у ворожу (хотів би сподіватись, що до цього не дійде), то в усякому разі у недружню щодо Росії державу.

Чим загрожує втягування України в НАТО?

Тезисно я б виділив такі принципові моменти.

Передусім реальною стає загроза ще більшого утвердження вкрай небезпечного для нашої країни антиросійського курсу зовнішньої політики України.

Керівники українського зовнішньополітичного відомства не приховують того, що вступ України в НАТО вони розглядають, як гарантію її безпеки від загроз з боку Росії. Про це відверто заявив днями перший заступник міністра закордонних справ А.Бутейко у радіопередачі, в якій я брав участь.

Це повністю узгоджується з планами створення “Великої Європи”, які прагне реалізувати Захід (“план Брюса Джексона”). За цим планом будівництво “Великої Європи” має завершитися з включенням в неї України, мимохідь Білорусії, а також країн Кавказу. Тобто ця т.зв. “Велика Європа” має охоплювати весь європейський континент, крім Росії. А це означатиме новий поділ Європи, появу на нашому континенті нової розподільчої лінії, на якій перебуватиме Україна.

Чим це загрожує нам, не важко передбачити.

Реальною є загроза фактичного знищення вітчизняного оборонно-промислового комплексу, як це трапилося після вступу в НАТО Польщі, Чехії, інших держав.

А це, крім вкрай небезпечного ослаблення обороноздатності України, означатиме не просто консервацію, а ще більше посилення технічної, технологічної відсталості України, втрату високих технологій, висококваліфікованих кадрів, передових технологій, зростання безробіття.

Не може не викликати занепокоєння, що це є, по суті, офіційною політикою “помаранчевої” влади. Досить послатися хоча б на заяву одного з керівників Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України про те, що в разі вступу України в НАТО “сам український уряд дійде висновку, що Україні не потрібна військова промисловість”.

Далі. Не можна не зважати на те, яку роль НАТО відводить українським Збройним Силам і взагалі Україні у воєнному відношенні, - це насамперед роль постачальника гарматного м’яса – миротворців у найбільш небезпечних для життя і здоров’я точках земної кулі. НАТО прагне поставити на службу реалізації своїх планів українську військово-транспорту авіацію і, звичайно, мати можливість використати у своїх планах українську територію, як “південно-західне підчерев’я Росії”, аж до розміщення тут американських військових баз. Заклики до цього, які суперечать вимогам української Конституції, вже пролунали, зокрема від одного з радників Голови Верховної Ради України, а також заступника начальника штабу українських військово-морських сил.

Нарешті, вступ в НАТО означатиме ще більше закріплення, ще активніше нав’язування панівного становища націонал-шовіністичної ідеології, складовими якої є, зокрема:

• войовничий, агресивний, шовіністичний націоналізм, доведений аж до вимоги “думати по-українськи”;
• нетерпимість до іншої політичної позиції, насамперед до ідей комунізму;
• переслідування інакомислення, що часом набуває характеру психологічного тероризму;
• спекуляція на гострих соціальних проблемах, гаслах демократії, прав і свобод людини, які безцеремонно порушуються;
• безпрецедентна демагогія;
• звернення насамперед до маргінальних верств населення;
• підняття на щит найодіозніших постатей минулого. Не виключено, що вже незабаром в українській армії з’являться військові частини і з’єднання, які носитимуть імена Петлюри, Бандери, а то й Івана Мазепи. Ось що сказав про це міністр оборони України А.Гриценко на сторінках газети “Дзеркало тижня”, відповідаючи на запитання “Коли в Україні з’являться полки імені Симона Петлюри і Степана Бандери?”: “... Згаданих вами імен в назвах військових частин немає. Такі пропозиції обговорювались в міністерствах і відомствах в минулому році, але остаточного рішення не прийнято. Я поділяю позицію тих, хто пропонує не виявляти поспішності у цих питаннях”.

Чи треба нагадувати, що саме ці риси характеризують й ідеологію фашизму?

Важливо показувати нашим людям, що саме такий курс “помаранчевої” української влади підтримується Заходом, який у ставленні до політичних процесів в Україні, інших держав керується подвійними стандартами.

Видаючи себе за поборників демократії, захисників прав людини і громадянина, виступаючи за “чесні і справедливі вибори”, західні політики ніяк не реагують на заяви лідерів “Нашої України” про те, що в разі поразки “помаранчевих” на парламентських виборах Верховна Рада України буде розігнана, на заклики ввести “пряме президентське правління”, якого українська Конституція не знає.

Захід “не помічає й того, що “помаранчеві”, їх лідер В.Ющенко не виконали жодної з своїх обіцянок, які вони так охоче роздавали, коли прагнули захопити владу.

Все це робить нагальним завдання – відсторонити на наступних виборах антинародну владу ставлеників США, НАТО, виразників інтересів найагресивніших націонал-екстремістських і праволіберальних сил.

Розуміння цього все глибше проникає в наше суспільство, політикум, парламентські кола.

Свідченнями того є, зокрема:

• відмова Верховної Ради ратифікувати Меморандум про використання української військово-транспортної авіації в навчаннях і операціях НАТО;
• відхилення президентського Указу про допуск підрозділів збройних сил США, Великої Британії, інших держав – членів НАТО на територію України для участі у багатонаціональних військових навчаннях;
• все більш широка підтримка ідеї реалізації позаблокового, нейтрального статусу України (на розгляд Верховної Ради України вже внесено 4 законопроекти з цього питання).

Хотілося б, щоб сьогоднішній форум сприяв активізації антифашистського руху, протидії планам втягування України в НАТО.

Дякую за увагу.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані