Соціалістичні ідеї, ініціативи ...

Юрій Петров: "Час філософії: “небесний вогонь” (Жінки – найкращі архітектори суспільства)"

По матеріалах науково-філософської серії "Думка - мати діяльності". Перший том. - Київ.: УАБП, 2001. - стор.75-84.

v v v

v v v

Блискучий Ренесанс, продовжуючи лінію розвитку людського “я”, зумів розгорнути перед ним нові сили життя, які уособлює майстерня митця, “баттега”.

Подвійне походження має Мадонна Коністабіле Рафаеля – вона із реальності під назвою Відродження, але водночас вона стала можливою для 17-річного генія, творчість якого має притулок, тобто, - свободу “баттегі”. Тут народжується ідея жінки – краси, робиться наступний крок у розумінні ідеї дитини, і тут відсутність чоловіка – компенсаторна, оскільки чоловіче “архе”, пройшовши трансформацію тисячоліть, вже багато – сутнісне.

Характеристика сучасної людини як суб’єкта історії, самодостатньої культурної “одиниці” включає аспекти сенсорної енергетичної, операційної (мислительної), ефекторної та активаційної забезпеченості дій. Використання конкретної фізіологічної або психологічної якості людини в різних умовах залежить від статевого, діяльнісного та інших потенціалів, що традиційно позначаються як жіноче і чоловіче начало. Функція, яка несе головне навантаження щодо Його або Її, сама являє собою надскладну характеристику. Дослідження соціально-психологічних властивостей людини прийшли до фемінізму, генікоцентризму (феміноцентризму). Так нагадали про себе феномен “пояс Іпполіти” або сюжет зіткнення жіночого та чоловічого начал в образах цариці амазонок та персоніфікованої сили в особі сина Алкмени та Зевса – Геракла (Геркулеса) – по-перше; цьому сюжетові передують палеотична Венера із Віллендорфу, жінки, які парами обходять чоловічу фігуру на одному із печерних зображень кроманйонського періоду, символізує момент налагодженого поліфонічного життя сторін, пріоритет гармонії в їхніх стосунках – по-друге. Юнацький погляд Рафаеля – “Мадонна Коністабіле”, міркування геніальної зрілості, що лишає по собі Леонардо да Вінчі в “Мадонні з малюком”, обіймає цілий ряд витончено прекрасних образів чоловічої краси – Аполон Бельведерський Леохара, “Канон” Поліклета, трагічний “Лаокоон із синами” Агессандра Афінодора Полідора, “Давид” Дано – виключає ритм відокремленого жіночого руху. Гендерні дослідження уточнюють, що в переважній більшості випадків стать конституюється та визначається соціально. Зображення усього, що відрізняє жінку від чоловіка, соціальне розуміння феноменів жіночості, материнства, здатності жінки зберігати в найважчих умовах іскру життя, нарешті, детерміноване, мабуть, еволюційними тисячоліттям, уміння триматись і виживати там, де гинуть чоловіки, набули для європейської цивілізації особливого значення; раціоналізм розгортає велику низку досліджень існування роду у вигляді значень та змісту яскравих жіночих характерів, зокрема, Нефертіті, Аспазії, Гіпатії Александрійської, цариці Тамари, Жанни Д’Арк, Марфи-Посадниці (Борецької), Марії Стюарт, Роксолани, боярині Морозової, Катерини ІІ, Катерини Дашкової, Марії Антуанети, Луїзи Жермен де Сталь, Надії Дурової, Жорж Санд, Марії Волконської, сестер Бронте. У цьому переліку не можна не згадати Олену Блаватську, Софію Ковалевську, Марію Кюрі, Лесю Українку, Софію Крушельницьку, Розу Люксембург, Олександру Коллонтай, Коко Шанель, Зінаїду Серебрякову, Віру Мухіну, Анну Ахматову, Агату Крісті, Марину Цвєтаєву, Голду Меїр, Сімону де Бовуар, Галину Уланову, матір Терезу, Вангу, Індиру Ганді, Анну Франк, Вінні Манделу, Валентину Терешкову.

Світосприймання європейця містить у собі норму єдиної (чоловічо-жіночої) духовності. Безособистісне “Я” є сутністю теорії, образом з діалогічних міркувань людини, стосунки якої з універсумом все більшою мірою підпорядковуються нормам цивілізованого існування. Поза собою та у собі суб’єкт цивілізації вирізняє начало, через яке знаходять місце таїнства, заповіді, доброчесності тощо. Індивідуалізація людини, поява творчої особи в процесі змін мають свої особливості в різні епохи. І тут європейська історія пропонує нащадкам ідеї самообмеження людського “Я”, що стало на шлях жертовності в ім’я вищих чеснот. Певна закономірність полягає у тому, що серед перших постатей, серед героїв дії з’являється жінка, уособлюючи ідею прогресу Європи: Астрід Ліндгрен, Сімона де Бовуар. Суб’єкт розвитку в образі європейської жінки виступає в різних якостях і репрезентативно щодо соціального розуміння у вигляді значень та змісту соціальних організацій – ринок, праця, сім’я, освіта; соціального покликання – спасіння, подив, урізноманітнення реальності, апологія стабільності, тощо. Тому, наведений вище ряд імен може бути продовженим, але в життя європейської людності вони вже прийшли. І раціональний тонус, визначаючи характер ділових та інших стосунків, не став на заваді подальшому зростанню феноменів жіночості. Навпаки, відлунням культу “прекрасної дами” є кожне повернення в європейську історію жінки з романтичною душею, або повністю зануреної в наукові проблеми, в письменство і тому подібне. Раціоналіст таким чином не позбавляється жодної йоти вагомості. А жінка, її талановитість і справи є суб’єктами дії, є тим, до чого звертаються у своїх роздумах над часом – історик, філософ, белетрист, політик. Місце жінки і “час філософії”, ідея повноти життя і примхлива випадковість – складові у формі незбагненного, героїчного і таке подібне.

Європейський тип розуміння людського Я долає межу фрагментарності, коли щоразу вище бере гору над плином подій як у наступних моментах.

В новітній історії окремо стоїть зворушлива і трагічна постать Жанни Д’Арк. Орлеанська діва врятувала Францію і короля, підняла хвилю народного обурення, приголомшила своїми діями аристократію і клір, загинула і лишилась за межами руанського вогнища в передостанній день весни 1431 р. Енергія подиву живиться більшою мірою від реальності вчинків Жанни Д’Арк, ніж легенди про них, переходить в мову художніх образів, в монографічні рядки про історію Франції, про героїчний характер і події, як рушійну силу.

Численна література про Марію Кюрі, двічі лауреата Нобілевської премії, насичена багатьма епітетами, які, до речі, не перебільшують того, що було зроблено для науки і людства, для прогресу і здоров’я подружжям Кюрі. Ця жінка “запалила зорю атомного століття”. Упродовж багатьох років вона переробляла тони уранової руди в старому сараї, щоб отримати уранову смолку. Такою була наукова діяльність майбутнього почесного члена 106-ти академій і наукових товариств. Перед тим, як до неї прийшла світова популярність, вона була бідна студентка з латинського кварталу, якій судилось через велетенську працю по вилученню і вивченню радію зробити новий крок; це вона “стояла у витоків нової ери в історії людства – ери вивчення і використання атомної енергії”. Трепетна любов не обминула її. Але до того був вагон четвертого класу, щоб дістатись до Парижу. В її студентській програмі лише наукові мрії. Раціоналізм століття втілюється в її поглядах і вчинках, вона досліджує явища магнетизму в різних марках сталі. Під її впливом її недавній знайомий захищає докторську дисертацію, присвячену магнетизму. Це – П’єр Кюрі, її майбутній чоловік, зразок наукової обдарованості, благородства, безкорисливості, заглибленої уваги до мало розроблених галузей фізики. Вони працюють в лабораторії Школи фізики і хімії на вулиці Ломон. Дві геніальності працюють разом. Їхній шлюб відбувся без обручок і шлюбних вбрань, без традиційних урочистостей – торій, уран – ось, що захопило дослідників. Родинне життя і наукова кар’єра невід’ємні одне від одного. Палке бажання і воля забезпечили їй успіх у пошуках невідомого хімічного елемента. Не було грошей і допомоги, самі переносили мішки з рудою, яка містила у собі солі урану. Так поєднувались хімія, лабораторні дослідження, любов і материнство. Народження дитини не зупиняє дослідницькі роботи. Крім самого радію, Марія Кюрі відкриває ще й лікувальні властивості цього елементу, які можна використати в галузі медицини. В роки першої світової війни за її участю було створено двісті двадцять пересувних і стаціонарних рентгенівських установок. Кредо подружжя Кюрі – радій буде служити хворим не заради збагачення тих, хто його відкрив, а як засіб, який рятуватиме усіх, в тому числі і бідних. Кюрі відмовляються від патентування свого відкриття, що забезпечило б їм шлях до заможності. Їм дуже заважали популярність і слава, оскільки наука – це щоденна кропітка праця. Лишившись самотньою після трагічної загибелі П’єра, Марія Кюрі зберігає ритм напруженої наукової праці, а в своєму щоденнику, на якому лишаються краплини від сліз, вона звертається до проблем вищого у людському житті, коли почуття і мислення, раціоналізм майстра і прозріння теоретика зливаються в єдине ціле. Наука для Марії Кюрі втілюються в образі її незабутнього П’єра: “Миленький П’єр, мені б хотілось сказати, що в нашому саду розцвів альпійський ракитник… Праця – це єдине, що я можу робити”.

Образ Кюрі – “жінки Європи” - це рух людини пізнання до відкриття невідомих явищ, властивостей, яких незчисленно накопичив цей вічний і прекрасний світ.

Автор роману “Віднесені вітром” Маргарет Мітчел починала шлях письменства з дотримання суворої моралі батька, з абсолютної непрейнятності найменшого запозичення із творчого доробку інших у власну працю. Вона – “золоте перо” газети “Антанта Джорнл”, ессеїст і репортер, спеціалізувалась на історичних нарисах. Потім був сам роман, кількість видань якого поступається лише біблії. Властивий для Маргарет Мітчел тип творчого раціоналізму може бути зрозумілим з погляду на ставлення в американському суспільстві та в європейських країнах до війни між Півднем і Північчю. Ще раз на теренах історії зустрічаються Чоловік і Жінка. Остання зовсім не вигадка письменниці. Жінка рухається лабіринтами буття, по революціях, війнах не менш рішуче, ніж по сходинах власного будинку. Відкриває властиву коханню непередбачуваність, є мученицею власного емоційного негативізму, уособлює стихію краси, що не кориться почуттям. Чоловік приймає таким образ Жінки. Вітер пригод ніде не зменшує сили, тому роман Маргарет Мітчел разом з іншими атрибутами способу життя захований в капсулі, яка повинна розповісти нащадкам в 6939 р. про Америку ХХ-го століття. Кредо Маргарет Мітчел складені із раціоналістичних елементів, що і засвідчує авторська оцінка найпопулярнішого твору цілого століття. Ось це раціоналістичне визначення. Не дивлячись на довжину роману, велику кількість деталей, це проста історія про простих людей, тут відсутні вишуканий стиль, філософія, мінімум описів, відсутні грандіозні думки, немає прихованих значень, ніякої символіки, нічого сенсаційного – словом, нічого такого, що робить роман бестселером. Перед нами раціоналізм генія впевненості.

Автор “Карлсона, який живе на даху”, шведська письменниця Астрід Ліндгрен оголошена у себе на батьківщині у Швеції “Жінкою століття”. Її раціональна позиція розкривається через властивість творів, які з рівною зацікавленістю читають дорослі і діти в 79-ти країнах світу. Тираж книжок Астрід Ліндгрен перевищує 80 мільйонів примірників. “Жіночий” момент її діяльності розкривають самі герої, що діють не традиційно, не є надто сентиментальними й моральними, про що закидала їй критика. Її персонажі якісь “неправильні” самовільні, лукаві, бешкетники. Письменниця є виразником “раціонального тонусу” у багатьох своїх справах. Так в Швеції діє закон Астрід про нові захисні умови утримання сільськогосподарських тварин, за що вона отримала премію Альберта Швейцера.

Одне з найвагоміших досліджень проблеми фемінізму “Друга стать” Сімони де Бовуар. Її автор поділяла наукові інтереси Жана Поля Сартра, стала причетною до явища, яке згодом отримало назву “сексуальна революція”. Знову зустрічаються Чоловік І Жінка, раціональний тонус двох типів, які живлять європейську культуру, надають їй суперечливий характер в сфері дії католицьких обмежень. Бідність примусила Сімону не тільки старанно вчитись, але й перетворити навчання у спосіб духовного гартування. Власне, “сильною натурою” вона стає у Сорбонні. Раціоналізм європейського життя оточує студентку, майбутнього лідера фемінізму. “Товариш до душі” – ось хто для неї Сартр. Вони обговорюють власні ідеї та твори, уособлюють, на власну думку, ідеальний союз Двох, хоча лишаються на величезні періоди життя – усамітненними. Їхній союз неначебто порушував традиційні уявлення про дві важливі цінності – дітей і сім’ю. Але, на думку Сімони де Бовуар, саме в їхньому випадку Чоловік і Жінка уособлюють парадоксальний тип взаємовідносин з величезною свободою, близькістю і відкритістю. Удвох вони сформулювали центр післявоєнного Французького лівого руху інтелектуалів та екзистенціалістів, започаткували манеру поведінки літераторів свого часу. Сімона де Бовуар – талановитий інтерпретатор екзистенціальної дилеми та інших питань сучасності, яким вона присвятила свої праці: - “Вона прийшла, щоб залишитися”, “Всі люди смертні”, “Кров інших”, “Жінка, яка зруйнована”. В останньому творі розповідається про жінку, яка підкорилась силам долі. Письменниця – прихильник ідеї свободи вибору, екзистенції в її суб’єктивному наповненні. Світове визнання Сімона де Бовуар отримала за філософське дослідження “Друга стать”. Її кредо посилюється раціоналістичними лініями післявоєнного життя Європи. Сімона де Бовуар стверджує: “Людина не народжується, а скоріше стає жінкою”; цю роль визначає цивілізація в цілому, яка створює цю істоту”. В маніфестах, промовах, лекціях, статтях Сімона де Бовуар фактично розкрила складність взаємозв’язків, що визначають здатність до існування величезної системи європейського життя, наближення і відштовхування одне від одного закону і традиції, почуття і розрахунків, потягу до волі і сподівання лишатися на острові стабільності, якому не загрожують наступні зміни і розчарування. Ці моменти дозволяють нам долучити міркування різних людей, тобто “час філософії” в його власному варіанті подій, причетних до жінки і пов’язаних з нею власною появою.

Образ “сучасної жінки” привертає увагу сучасних дослідників в зв’язку з урізноманітненням соціальних функцій, які вона здатна виконувати в сфері наукової і художньої творчості, бізнесу і медицини, шоу-індустрії та виховання. Жінка і Чоловік зберігають якість соціальної цілісності із своїми особливостями, соціальними характеристиками, розділенням окремих ознак на тимчасові та константні. До останніх відноситься діяльність жінки за межами родинних стосунків. Наприклад, американська винахідниця Рендіс – Лайса Альтшуль створила із макулатури мобільний телефон одноразового використання. Його вартість 10 доларів, вже отримано понад сто мільйонів замовлень. Можна говорити, таким чином, про розширення спектру самореалізації жінки крім традиційних форм (праця, виховання, освіта), на фоні швидкоплинних демографічних зрушень. Коло ролей жінки продовжує розширюватись. Але усе, що є сталим в її образі, зберігає за собою незмінно високий ціннісний статус; із жінкою, перед усім, пов’язане найдорожче для людини – життя, дарувати яке залишається її першим покликанням.

Витоки жіночої духовності знаходяться між двома полюсами – Красою і Материнством. Олімпія де Гуже виступає з декларацією прав жінок під час Великої французької революції. Відтоді починається вивчення і розвиток проблеми дискримінації жінок у економічній, політичній та сімейній сферах життя і діяльності суспільства. Світ побачили роздуми і дослідження, присвячені можливостям людства відновлювати себе без відновлення утиску щодо жінки, яким супроводжувалось її життя в усі попередні епохи. Раціоналізм і тут був покликаний зробити прорив до розуміння оптимальної ситуації в новітній час, щоб створити модус цивілізованого прогресу. Про це писали в своїх фундаментальних працях “На захист прав жінки” Мері Уолстокнрафт, Дж.Мілль “Поневолення жінок”. Фурьє підкреслював: у кожному суспільстві ступінь емансипації жінки є природним мірилом загальної емансипації. Так виявляється розумність та гуманність соціальної системи, яку спромоглися побудувати у другому тисячолітті європейці.

Юрій Васильович Петров, віце-президент Єропейської Академії проблем людини, д.ф.н., професор

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані