Архів

Соціалістичні ідеї Вадим Белоцерковский: Письмо из Германии ("левый поворот", испанская федерация кооперативных предприятий "Мондрагон") - 27 Октября 2005 Washington ProFile (18:42) 26 Oct. 2005

Сейчас дискуссии о "левом повороте" широко распространились в обществе. Переплетаются они и с гаданиями о возможности "цветной революции" в России. Элита российской гуманитарной интеллигенции, заявляющая себя "либерально-демократической" (эвфемизм сторонников капитализма!), представители которой составляют персонал  большинства СМИ, утверждает, что левый поворот - это  поворот назад к большевистскому принципу "все отнять и поделить". Но это - ложь! Причем ложь двухслойная.

О реальных проблемах и трудностях, с которыми сталкиваются трудящиеся в осуществлении на предприятиях функций управления (участия в управлении) лучше всего судить по опыту тех стран, в которых трудящимся уже не надо бороться за право на управление. Наиболее интересны в этом отношении предприятия, которые находятся в акционерной собственности работников (контрольный пакет у работников) и предприятия-кооперативы.

Истина социализма в его неотвратимости. Безоблачные дни движений к нему - это состояние ума и сердца, а не погодное явление. Борьба за социализм - счастье тех, кто осознают себя людьми. Укорять социализм за его мнимую утопичность - позорный удел бездарных “ничевок” и безграмотных дилетантов...

По матеріалах науково-філософської серії "Думка - мати діяльності". Перший том. - Київ.: УАБП, 2001. - стор.75-84.

Трагический наш уход
С первых позиций назад
Пару веков подождет?
А потом все быльем порастет?
И забудется навсегда?
Дудки! Диверсия эта
Уже разоблачена.
Правда не в ритмах сонета,
А в виде политсюжета
Мною раскрыта она.

Как выглядит больное общество? В его образе есть черты несерьезности, авантюризма, застарелой бутафорщины. И в нем же кричит мелочная эквилибристика современных политиков правого толка.
Люди труда, разберитесь в этом.
Будьте с коммунистами и сделайте правильный выбор!
И счастливая жизнь выберет Вас!
Правда, неплохо сказано?
Сказано – сделано! Вот так!

Не было на Земле “золотого века”, не было до сих пор никогда. Мы впервые стоим у его порога. Что же мешает переступить порог, избавиться от людского неравенства, тяжкого для тела и оскорбительного для души огромного большинства землян? Почему живём суетно, над неисчерпаемой сокровищницей грызёмся до смертоубийства за медный грош? Будет ли, наконец, иначе?..

А похоронена ли Русь, в самом деле? Спросим иначе, — вправду ли на планете парализован один из двух полюсов силы, полюс общинности?
Прежде всего, надо уточнить: говоря о некоей цивилизации, ориентированной на коллективистские нормы, мы не исключаем из неё Украину.

Прежде всего, надо представить себе, кто “сберётся под святое знамя” в текущем XXI веке и станет социальной базой обновления — пусть инициированного свыше, но совершенно невозможного без массовой поддержки.

Нельзя позволить столь мощному орудию влияния, как СМИ, действовать помимо задач страны, строящей самое гуманное общество в истории — или вопреки этим задачам.

Дальнейшее же, через несколько поколений, бытие Русского Мира как системы, созданной для предельного раскрытия всех потенций человека, откроет и нам, и, вероятно, убедившимся в правоте нашего выбора прочим землянам путь к истинному всемогуществу.

Чтобы российский народ встал с колен, сжал кулаки и вернул себе власть, отобранную клятвоотступниками-губителями, нужно прежде всего вернуть ему Разум, восстановить его способность правильно чувствовать, мыслить и понимать происходящее, отличать Правду от Лжи. Нужно воодушевить его на борьбу за свою жизнь и вдохнуть в него уверенность в своих силах.

Кто же в России способен организовать и возглавить это противостояние созидателей мутантам-разрушителям и спасти род человеческий, формировавшийся изначально в виде «человека разумного»?  ... есть только одна партия, которая потенциально нацелена на развитие в человеке не животных, а именно человеческих начал, на создание совершенного общества и на сохранение земной цивилизации во всем многообразии ее народов и цивилизаций от пожирания ее хищниками в человеческом обличии.

О положении рабочих, а также о механизмах защиты их прав и свобод мы поговорили с лидером Компартии Украины Петром Симоненко.

В результате Жванецкий ушел на сцену, а слушатель стал “читать” его и его многочисленных последователей ушами. В результате – ослеп и заснул разум слушателя. А сон разума, по словам Франсиско Гойи, рождает чудовищ. Об этом и пойдет речь. Но для этого нужно прочитать его напечатанные тексты глазами. Представляете? Все, все четыре тома!?

Софистический прием, примененный здесь Жванецким, на столько подлый, на сколько и древний, что дает нам право на софизм ответить софизмом: “Господин Жванецкий, Вы теряли рога? Нет? Если Вы не теряли рога, следовательно, они у Вас есть”. Теперь мы смело можем утверждать, что Жванецкий рогат, и завидовать здесь действительно нечему.

Диктатура пролетаріату – це перш за все відповідальність перед суспільством, чого ніколи в світі не мала жодна інша диктатура, включаючи і буржуазну. Нічого цього не помітив жодний буржуазний “критик”, включаючи і Дзюбу. Ви називаєте це культом особи, ми ж називаємо це культом праці і відповідальності як способів практичного здолання культу капіталу і його історичних наслідків, зокрема. в культурі. І цей культ був уособлений в образі Сталіна. Отаким в дійсності був культ особи Сталіна.

Можна сказати так, що буржуазна боротьба з міфом про Сталіна є безпосереднім продовженням тої ж самої міфотворчості. В Україні така “боротьба”, дегероїзація Сталіна зробила героєм Бандеру. Правда про Сталіна народ співав пісні, гучно і відкрито, а про Бандеру досі згадують злим, але тихим (зі страху) словом.

В Інтернаціоналі, хоча теж в поетичній формі, йдеться про вихід на історичну політичну арену робітничого класу і його вимоги до світу. Почує це обиватель і скаже: “Таке мені підходить!” Викинути ж з “Інтернаціоналу” слово насилля і словосполучення мы новый мир построим значить спрофанувати смисл тексту...

Модерне суспільство відрізняється від традиційного тим, перш за все, що воно абсолютно кероване, конструюється за заданими схемами і параметрами. Тут навіть конфлікти виникають для того, щоб випустити пар, бо ці конфлікти теж контрольовані.

Отже структурування мови за смислами шляхом відбору певного типу слів і інтерпретацій їх значень з позиції тих чи інших соціальних груп і у першу чергу класів – кращий спосіб привертання людей до одного роду ідей і відвертання від іншого. Воно багато у чому тотожно з нейролінгвістичним програмуванням стилю мислення і соціальної поведінки певних груп людей.

Світ єдиний, а буржуазне мислення структуроване за соціальними ознаками і тому не надає можливості кожній людині навіть з вищою освітою сприймати його як єдиний. Тому й кожен має “власну” точку зору, яка фактично завжди є класовою (звідси класовий аналіз) або груповою (звідси стратифікаційний аналіз), зовнішньо усе це виглядає демократично, а те, що усе це породжує величезний комплекс проблеми, зокрема гуманітарного, екологічного, політичного, культурного тощо порядку, сприймається як норма.

Коли на дворі диктатура (і випускають як і із пісень слово пролетарська), то її називають тоталітаризмом, а коли у вас буржуазна диктатура (але випускаються обидва слова), то називають її демократією. А можна сказати й так: буржуазна і пролетарська диктатура – різні історичні форми демократії, що відрізняються між собою лише тим, хто представляє у владних органах народ. При капіталізмі народ в органах влади репрезентований висуванцями буржуазії...

Пролетарський інтернаціоналізм, таким чином, допомагає долати вікову міжнаціональну ворожнечу і створює нове моральне середовище, засноване на взаємній повазі до національних традицій, культури в цілому. Інтернаціоналістська політика функціонує не за прагматичними законами, властивими конкурентним відносинам і утвердженню права сильного, а за моральним законом. Інтернаціоналіст завжди на боці слабкого, допомагає йому отримати перемогу в нелегкій боротьбі з власним капіталістом.

Проте ми не говоримо тут про Дзюбу як науковця-професіонала, що могло б стати предметом надзвичайно цікавих відкриттів. Ми говоримо лише про політичні погляди академіка Дзюби і їх вплив на сучасні політичні процеси. Коли ці погляди аналізувати з класових позицій, вони стають чітко визначеними правими позиціями, хоча й не є право радикальними.

Як бачимо, ідеологічна боротьба точиться й досі і ніколи не припинялася. І кожен повинен визначитися чи він дійсно на боці людей праці, а отже й народу, чи він на боці капіталу. Поки цього вимагають ідеологічні, а завтра будуть вимагати реальні барикади. І чим більше інтелектуалів стане на реальний лівий бік від барикад, тим менше проллється крові. А ті, хто хочуть бути над барикадами, будуть розстрілюватися з обох боків. Це закон класової боротьби, яка ніколи не втрачала барикадного характеру.

Стоило городить гору аж из семисот страниц, чтобы в итоге выдать такую «ценную» программу возрождения «тела большого народа»? Чтобы, говоря о современной России, поставить слова «богатые» и «бедные» в кавычки и посоветовать некой «политической организации» вести «диалог с космополитической частью общества», которую сам автор несколькими главами раньше называл «чужим народом»?
...откладывать в сторону учебник истмата пока рано. Он нам ещё ой как пригодится…

...представляем нашему читателю отдельные главы из этой вдумчивой, глубокой, а потому и безусловно интересной книги.

1.1. Логика и энергия истории (стр. 8–38)

Учет деятельностных механизмов в научном познании означает множество поправок к детерминистским формулам зависимости надстройки от базиса, производственных отношений от характера и уровня развития производительных сил, а также их циклического движения от “соответствия” к разрешению противоречий путем “сбрасывания старой формы”.

1.2. Человеческий субстрат социально-экономических отношений

1.4. Недосказанный Маркс: тайна органического строения капитала

Заключение...в ближайшем будущем Украине придется пройти через ту сложную историческую полосу глобализации, в которой исчерпавший себя капитализм даст возможность осуществиться социализму путем синтеза–снятия, путем “положительного упразднения частной собственности”, как выразился когда-то Маркс в пору своей молодости.

Архів, сортувати за: Нові Відвідувані Коментовані